Попередню статтю на тему тарифів на розподіл енергії ми завершили, окресливши головні проблеми, які виникають навколо чинної методології формування тарифів. Головним висновком, мабуть, буде те, що пошук рішень при регулюванні монопольної діяльності операторів систем розподілу енергії виключно лише навколо самих тарифів не має ефективних результатів. Тарифи самі є синтетичними показниками результату усього того, як організовані процеси діяльності мережевого оператора та оточуючої його екосистеми. Зокрема, як організована взаємодія системних операторів зі споживачами та іншими учасниками ринку, як налаштований комплекс стимулів і навіть конкурентних противаг щодо монополіста та інших учасників галузі, і які нові учасники мали б бути введені для виправлення існуючих провалів на ринку та при його регулюванні.

Щодо самих тарифів та їх структури, варто також приймати до уваги, що перед тим, як долучатися до їх встановлення, виникає необхідність визначитися з цілями, на досягнення яких вони мають бути спрямовані. Забезпечення ефективної ціни, яка здатна збалансувати інтереси як сторони постачання послуг (тобто, системних операторів), так і сторони користувачів системи (споживачів енергії, розподілених генераторів, операторів малих систем розподілу, систем зберігання енергії, постачальників послуг комерційного обліку, інших), є важливою, але лише однією з пакету потенційних цілей. Серед іншого, до таких цілей мають бути включені забезпечення довгострокової загальносистемної оптимізації, яка є одним із ключових факторів розвитку всієї економіки, енергетичної ефективності та уникнення непродуктивного споживання енергії, подолання енергетичної бідності, зсув в енергетичній суміші від викопних до більш чистих джерел енергії і захисту довкілля, відкриття коридорів можливостей для нових інноваційних учасників або зміни ролей традиційних учасників. Крім того, система розподілу, як елемент більш широкої системи по забезпеченню споживачів енергією, має долучитися до стійкого і прогнозованого забезпечення благополуччя людей, тобто, вискочити нарешті з «коротких штанців» виключно економічної ефективності. І така методологія має бути введена у відповідні алгоритми прийняття динамічних рішень за декількома цілями, а не лише у формі «та ми й так все це знаємо». Тобто, такі вимоги мають бути не декларативно проголошені у відповідних нормативних актах, а саме впроваджені в регуляторні процедури прийняття рішень та стимули для традиційних і нових учасників. Можливо тут знову варто згадати економічну модель «Бублика», запроваджену Кейт Рауорт, як образну модель економіки, де життєвий простір стійкого життя зображений у формі бублика, за межами зовнішнього кільця якого перебуває екологічна стеля, перехід якої спричиняє планетарну екологічну деградацію, значні зміни клімату, втрати біорізномаїття. У свою чергу, перехід кордону внутрішнього кільця спричиняє критичні людські позбавлення (депривації) – голод, бідність, втрата здоров’я, погана освіта та таке інше (K. Raworth, 2017).

Проте слід зазначити, що ще донедавна в багатьох країнах при регулюванні мережевих тарифів використовували лише три загальновизнаних показники. По-перше, це забезпечення покриття загальних витрат, тобто як капітальних (CAPEX), так і операційних (OPEX) та можливість отримувати ефективний прибуток системним оператором. Такий прибуток має бути не меншим від вартості грошей у певному періоді часу, але не більшим від нормального доходу. Тобто, цінові обмеження передбачають виключення монопольної ренти для мережевих операторів. Саме заради останнього існує другий цільовий показник, який забезпечує «фінансову напруженість», тобто утримування прибутку мережевого оператора та самого тарифу на розподіл в ефективних межах. І третій ключовий показник – це формування стимулів для внутрішньої оптимізації мережевих операторів, як природних монополістів, тобто, коли спостерігатиметься зниження як середніх, так і граничних витрат. (Граничні витрати також часто називають ще маржинальними. Вони означають суму додавання витрат при виробництві додаткових одиниць продукції. У нашому випадку – при розподілі додаткових кВтг електроенергії.) На жаль, всі експерименти навколо встановлення тарифу на розподіл на базі наведених трьох цільових функцій, спрямованих виключно на забезпечення внутрішньої фінансової ефективності мережевого оператора зазнали невдач, про що свідчить ціла низка висновків, наведених, зокрема, в Директиві (ЄС) 2019/944 про загальні правила внутрішнього ринку електроенергії (серед іншого, положення п. 3, 6, 9, 10, 20, 37, 39, 43, 47 (які свідчать про загальносистемні недоліки в організації ринків) та 51, 52, 65, 67-71 преамбули Директиви, які стосуються невирішених проблемних питань навколо операторів систем розподілу).

Проблема навколо RAB тарифу, як однієї з моделей формування тарифу (тобто тарифу, який регулює отримання прибутку мережевого оператора, що нараховується виключно на регуляторну базу активів, якими є капітальні активи та деякі інші необоротні активи) полягає саме у тому, що ключовою метою у регулюванні діяльності мережевого оператора є забезпечення загальної ефективності діяльності оператора виключно навколо його витрат на необоротний капітал. Відповідно, оскільки вся результативність діяльності мережевого оператора визначається навколо витрат на капітал, саме цей фактор і буде ключовим керівним орієнтиром для компанії. Все інше не матиме будь-якого значення, зокрема, рівень належного обслуговування споживачів та якості послуг.

Іншим системним недоліком RAB тарифу є нічим не стримуване зростання капітальних витрат з відповідним зростанням самого тарифу на розподіл. І мабуть, головним недоліком RAB тарифу є те, що формування тарифу за такою моделлю взагалі не враховує будь-які цілі щодо загальносистемної оптимізації при забезпеченні споживачів енергією. Тобто, як і попередня модель тарифу «витрати плюс», модель RAB тарифу не змінює головні орієнтири щодо того, що не споживач має слугувати для системи, а система для споживача. (Про такі системні недоліки у регулюванні ми говорили в попередній статті).

У цій статті ми маємо додати нові акценти в аналізі моделі RAB тарифу, які логічно виведуть до наведених нижче пропозицій. Зокрема, варто зазначити, що при складанні регуляторних правил навколо RAB тарифу регулятором введена чітка обмежувальна норма, яка передбачає, що всі капітальні поліпшення мережі можуть бути здійснені виключно за рахунок власних капітальних активів мережевого оператора. Тобто, модель формування тарифу не передбачає залучення будь-яких капітальних активів у будь-якій іншій формі, ніж придбання у власність таких активів мережевим оператором.

Справедливості заради, варто відмітити, що все ж «операційна оренда основних засобів» (саме у такому формулюванні) дивним чином «втиснулася» у примірний перелік операційних контрольованих витрат мережевого оператора (Постанова НКРЕКП № 1175 від 2018 р.: Додаток 19 до Порядку). Але не у формі витрат, тобто, «плати за оренду», а саме до складу витрат чомусь віднесена сама господарська операція. У свою чергу, залишається незрозумілим інше згадування саме «плати за оренду», яка віднесена до «інших операційних витрат» (Додаток 24 до Порядку). Проте регуляторні правила чітко визначають, що до регуляторної бази активів можуть бути віднесені лише ті активи, які створені виключно в межах схваленої регулятором інвестиційної програми. Виключенням щодо інвестиційної програми є лише активи, створені у межах надання послуг з приєднання, за рахунок надходжень за перетоки реактивної електричної енергії та отриманні безоплатно і за грантові кошти (Постанова НКРЕКП № 1175 від 2018 р.). У будь-якому разі, капітальні активи, які могли б бути отримані системним оператором в оренду, жодним чином не передбачені інвестиційною програмою і не можуть увійти до регуляторної бази активів. Відповідно, на орендовані активи не може нараховуватися амортизація і прибуток. У сухому залишку, навіть якщо можливість отримати капітальні активи в оренду не виключена регуляторними актами, жодного економічного сенсу не існує від такої операції ані для самого мережевого оператора, ані для його власників. Залишається незрозумілим, які взагалі існують можливості для включення орендної плати до складу операційних витрат системного оператора. І оскільки в регуляторних актах існує інша норма щодо «загального показника ефективності», тобто скорочення кожного року операційних витрат не менше ніж на 1 %, порівняно з минулим роком, мережевий оператор не матиме можливості залучати капітальні активи в оренду, оскільки такі операції мають збільшувати його операційні витрати. Більше того, взяття в оренду будь-якого капітального активу буде слугувати підставою для виключення потреби у такому активі з інвестиційної програми, з усіма «наслідками», як для самих мережевих операторів, так і їх власників, про що ми говорили в попередній статті.

Питання щодо оренди або інших форм залучення капіталу, зокрема, у формі послуги від використання капіталу, без його придбання (сервітизації) або в інших формах, які матимуть можливість дещо подовжити строк повної оплати за капітал або доступу до капіталу без його придбання, наразі постає як ключовий фактор для забезпечення пришвидшеного відновлення капітальних активів, а тим більше для розвитку мережевої інфраструктури. Варто приймати до уваги, що поточні капітальні активи мережевих операторів мають значний фізичний та моральний знос і потребують негайного відновлення. У свою чергу, «регуляторний пакет» навколо моделі формування тарифу жодним чином не надає можливості мережевому оператору залучити капітальні активи від сторонніх організацій на будь-яких інших умовах, ніж придбання таких активів у власність. Такі умови, як відомо, мають створювати або значне додаткове фінансове навантаження на мережевого оператора, і відповідно, на споживачів, шляхом значного підвищення тарифу на розподіл, або стримування зростання тарифу призведе до подальшого старіння активів, зростання аварій та виходу з ладу мережевої інфраструктури.

Таким чином, з огляду на можливості доступу мережевих операторів до фінансових ресурсів для оновлення виробничого комплексу виключно з коштів інвестиційної складової тарифу на розподіл, обрана модель RAB тарифу фактично обрікає сектор розподілу електроенергії, власне, як і теплової енергії, на довічну консервацію неефективності та подальше старіння мережевої інфраструктури, з усіма можливими наслідками для усіх сторін, і не в останню чергу – для споживачів та інших користувачів мережі розподілу енергії.

То чи були неправі мережеві оператори, які на етапі запровадження моделі RAB тарифу просили значно підвищити коефіцієнт розрахунку бази для нових активів? Навряд, оскільки вони усвідомлювали, що нарахування амортизації на старі активи наближається майже до нуля. Відповідно, розрахункового доходу навряд чи вистачить на прискорене оновлення активів за рахунок власних коштів. Тому, за низьких рівнів амортизації на активи і низької норми прибутку, вони матимуть небагато можливостей для залучення позикових коштів. Особливо у скрутному становищі виявляться ті мережеві оператори, які не є афілійованими до системного бізнесу, оскільки лише системний бізнес матиме можливість забезпечити внутрішній «перелив капіталу». Що нас може чекати надалі? Звісно, значне підвищення концентрації тепер вже в секторі розподілу електроенергії. І якщо значна концентрація в секторі розподілу природного газу сама по собі втрачатиме своє критичне значення внаслідок стрімкого скорочення споживання газу, в першу чергу, в побуті і зсуву в суміші енергії у бік електроенергії, відповідно загрози щодо зростання концентрації в секторі розподілу електроенергії набуватимуть вкрай критичного значення. Завчасне прийняття ефективних регуляторних рішень може зупинити цей процес. Проте, жодне зі звичних і відомих рішень не має ані економічного виправдання, ані логічної розв’язки.

Якщо вже згадали системний бізнес, забігаючи дещо наперед, слід зазначити, що в процесі енергетичного переходу неможливо втрачати жодної з можливостей. Тому, мабуть, найбільш цікавою пропозицією для системного бізнесу може бути створення коридорів можливостей для технологічних платформ навколо «розумної мережі», агрегації розподіленої генерації, систем зберігання енергії, допоміжних послуг і послуг із забезпечення гнучкості систем розподілу та енергосервісу.

Таким чином, наразі існує два шляхи, на вибір: збереження незмінним дизайну енергетичної системи та її традиційних учасників і умов їх діяльності, або складання і, головне – виконання стратегії енергетичного переходу. В першому варіанті про розвиток мережі, навіть про підвищення надійності забезпечення енергією, навряд чи йтиме мова взагалі. Не кажучи вже про ефективне розширення чистої енергії, прискорене впровадження генерації з відновлюваних джерел енергії, систем зберігання енергії та програм управління енергією на стороні попиту. Питання постане лише щодо того, як довго ще протримається мережева інфраструктура, в першу чергу, щодо розподілу енергії, до того часу, коли безпечне та надійне забезпечення енергією стане неможливим. Звісно, навіть за такого розвитку подій можливий певний варіант рішення: звести загальний склад споживачів та обсяг постачання до умовно «оптимального» рівня, як з технічної, так і економічної перспективи. Тобто, скоротити склад користувачів, залишивши лише платоспроможних. Та чи буде цей ефект «шагреневої шкіри» прийнятним? Тоді логічно постає інше питання: чи може суспільство залишити відповідь на одне із ключових питань щодо розвитку мережевої інфраструктури лише на совісті самих традиційних енергетиків і публічних енергетичних відомств? Чи не настав той критичний час, коли місцевим громадам і споживачам варто долучатися до формування енергетичної стратегії і приймати активну участь в енергетичному переході?

У свою чергу, енергетичний перехід вимагатиме, серед іншого, зміни тарифної парадигми, а тим більше відхід від звичної практики формування тарифів на підставі «здорового глузду» (у даному випадку, читай – те, «що на ум зайшло»). Як мінімум, нова парадигма має базуватися на умовах керування складними системами з динамічними процесами, за декількома цільовими функціями і ресурсними можливостями.

Популярные статьи сейчас

В Украине ухудшится погода: похолодание, дожди и сильный ветер

В Украине повысят минимальную пенсию до 7800 гривен, но не всем

Синоптик сказала, когда в Украину придут морозы и озвучила прогноз на Новый год

В Украине скоро изменят цены на сахар: к чему готовиться

Показать еще

Енергетичний перехід також вимагатиме не лише відновлення, але швидкого розвитку мережі розподілу електроенергії. Сама ця мета взагалі не охоплена будь-яким чином у моделі RAB тарифу, оскільки така модель придатна виключно для управління лінійними процесами без значних трансформаційних змін.

У свою чергу, варто приймати до уваги, що найближчим часом мережа розподілу має зазнати значних структурних змін. Зокрема, країну очікує стрімкий розвиток розподіленої генерації, яка приєднується саме до мережі розподілу. Проте, добре відомо, що архітектура мережі розподілу не пристосована до впровадження саме внутрішньої генерації, а також сприйняття та управління двонаправленими потоками енергії.

Крім того, найближчими роками, в силу різних, як екологічних вимог, так і ресурсних обмежень, систему розподілу електроенергії очікує значне розширення бази споживачів та обсягу споживання електроенергії. Це буде пов’язано із суттєвими заміщеннями електроенергією побутового використання природного газу та використання газу комерційним сектором на невиробничі потреби, переходом транспорту на електротягу, зокрема, індивідуального та громадського транспорту, переведенням опалення та приготування гарячої води на електроенергію, як базове паливо, в першу чергу у невеликих та середніх містах, про що будемо говорити в наступних статтях.

Таким чином, вести мову про енергетичний перехід без суттєвого посилення інфраструктури мережі розподілу електроенергії буде практично неможливо, а тим більше послуговуватися і надалі чинними підходами до дизайну такої мережі.

Звісно, за будь-якого розвитку подій можуть існувати певні варіанти рішень. Наприклад, не змінювати дизайн мережі і надалі послуговуватися підходами до розвитку мережевої інфраструктури шляхом нарощування її встановленої потужності (тобто, пропускної здатності) всієї мережі в цілому, яка буде здатна «поглинути» будь-який можливий піковий попит. Проте, варто тоді буде порахувати, якою буде вартість такого безглуздого рішення? У скільки десятків разів і як швидко має зрости тариф на розподіл електроенергії? І яка буде ефективність такого рішення, оскільки відомо, що за такого дизайну, фактичне використання встановленої потужності мережевої інфраструктури з розподілу електроенергії протягом року не перевищує 60 %, з можливістю використання повної потужності протягом року (для «поглинання» пікового попиту) не вище 10-20%? Але кошти варто витратити на всю систему і, відповідно, як вартість спорудження, так і вартість її відновлення з такими надлишковими резервами, має бути перекладена на споживача. Чи буде таке рішення ефективним? Навряд, проте питання навіть не у тому. Чи буде таке рішення взагалі можливим? Звісно, ні, оскільки споживач вже більше не здатен буде «волочити на собі» неймовірно надвисоке зростання мережевих тарифів.

Тому, у будь-якому разі, трансформаційним змінам має в обов’язковому порядку передувати моделювання та аналітичне забезпечення. У свою чергу, адекватне моделювання та аналітичне забезпечення буде неможливим без належної та достовірної інформації, зокрема, щодо стану мережі, фактичних потоків електроенергії, вимірюваних навантажень не лише у вузлах середньої напруги, але якомога ближче до джерела навантажень в режимі реального часу, а не лише сукупно за періоди. Досягнути цього за незмінності чинного дизайну щодо інформаційно сліпої мережі розподілу, без розумного вимірювання, буде неможливо.

Таким чином, трансформаційним змінам в секторі розподілу електроенергії має передувати значне посилення систем розумного вимірювання потоків енергії (зокрема, двонаправлених, з огляду на об’єкти розподіленої генерації та системи зберігання енергії, малі системи розподілу, тощо) та моніторингу стану певних ділянок мережі. Це саме той можливий напрямок розвитку мережі розподілу, який фактично знищений запровадженою моделлю і правилами комерційного обліку електричної енергії, який, як відомо, спрямований не на вимірювання ex ante з доступом до інформації користувачів в режимі поточного часу, а саме на облік ex post, значним чином згрупований за періодами часу, виключно для «здійснення розрахунків між учасниками ринку». Саме обрана модель комерційного обліку фактично унеможливлює належне (інформаційно підтверджене) та ефективне керування мережею з боку операторів систем розподілу. Крім того, така модель комерційного обліку також унеможливлює забезпечення якості енергії та енергетичних послуг для споживачів та інших користувачів мережі. Певні недоліки та пропозиції щодо комерційного обліку були зазначені у попередній статті. Тут варто також зазначити, що на значне стримування розвитку розумного вимірювання в рамках мережі розподілу впливає не лише обрана модель комерційного обліку, але також сама модель RAB тарифу, яка передбачає, що розвиток систем вимірювання та обліку мережевого оператора може здійснюватися виключно за рахунок власних коштів такого оператора, визначених інвестиційною програмою. Перекриття будь-яких можливостей для системного оператора скористатися послугами іншого постачальника послуг комерційного обліку фактично знищило прискорене запровадження систем розумного вимірювання та обліку. Тому таке рішення регулятора призвело до відкладення взагалі будь-якої можливості для прискореного розвитку вкрай необхідних систем розумного вимірювання та обліку на неймовірно далеку і цілком незрозумілу перспективу. А це, як зазначено вище, стримує всі інші трансформаційні зміни мережі за оптимізаційним сценарієм – без невиправданого нарощування активів.

У свою чергу, значне зростання інструментів моніторингу потоків енергії та стану мережі, а також доступ до моніторингової інформації, як в режимі поточного часу, так і аналітичної інформації, має відкрити ворота можливостей до іншого кроку, а саме значного посилення «розумності» самої мережі розподілу електроенергії, те, що називається «розумною мережею» (smart grid). І це має бути наступним кроком комплексної трансформації цієї ділянки електроенергетичної системи. Така вимога – це не просто новочасна забаганка, як це часто видають профільне міністерство, регулятор та деякі традиційні учасники ринку, які мають значний зиск від безладу в системі. Посилення розумності мережі є, зокрема, найбільш результативним та продуктивним інструментом для забезпечення ефективної та надійної експлуатації мережі, зменшення втрат в мережі, оптимізації поточних витрат, а головне – зменшення перспективних капітальних витрат, особливо в частині можливості відкладення таких витрат за рахунок введення управління непродуктивним попитом, який значним чином впливає на формування пікового попиту. Тобто, «розумна мережа» – це жодним чином не лише технічний інструмент. Це, в першу чергу, важливий інструмент для значного підвищення загальносистемної оптимізації і скорочення непродуктивних витрат.

Доступ до інформації відкриває можливості також до більш результативного та ефективного підходу щодо інших трансформаційних змін в межах мережі розподілу електроенергії, як в частині більш виваженого формування етапів та ділянок посилення існуючої мережі, так і інших заходів щодо зміни архітектури самої мережі та її розвитку. Саме такий підхід має забезпечити можливість поетапного аналітично вивіреного та методологічно обґрунтованого відновлення та посилення мережі розподілу, щоб не вдаватись до моделі масового зростання мережевих активів без відповідного прорахунку.

Крім того, лише доступ до моніторингової інформації, зокрема, в режимі реального часу, її належне аналітичне використання та впровадження інструментів «розумної мережі» можуть надати можливості для системних операторів «розумно» планувати та розвивати також комплекс організаційних заходів із запровадження нечастотних допоміжних послуг та послуг із забезпечення гнучкості в мережі, сприяти заходам з агрегації розподіленої генерації, систем зберігання енергії та заходів з управління попитом.

У свою чергу, інструменти «розумної мережі» та відповідне аналітичне забезпечення, з використанням належної інформації, нададуть можливість комплексного підходу щодо розвитку мережі розподілу не лише шляхом формування надлишкових потужностей загалом (зверху і донизу, як зазначено вище, але шляхом посилення належних ділянок мережі – там, де це буде необхідно з технічної точки зору та економічно виправдано. Така модель поведінки не лише надасть можливість приймати оптимальні рішення щодо відновлення та посилення мережі, але також має забезпечити синергію розвитку з іншими учасниками в частині розміщення у відповідних ділянках мережі об’єктів розподіленої генерації та систем зберігання енергії, а також ефективну взаємодію операторів систем розподілу з агрегаторами, малими системами розподілу, іншими мікромережами, забезпечуючи загальносистемну надійність та безпеку мережі, а також можливості для організації та керування «енергетичними мостами» між згаданими учасниками, про що будемо говорити в подальшому.

Крім того, саме зазначені інструменти розумного вимірювання та розумної мережі нададуть можливість змінити роль операторів систем розподілу з пасивних суб’єктів з обслуговування технічних установок, діяльність яких спрямована виключно на забезпечення надмірних потужностей мережі, на активних учасників ринку. Зміна такої ролі, крім активної взаємодії з операторами об’єктів розподіленої генерації, систем зберігання енергії та малих систем розподілу, інших мікромереж, зокрема, в межах індустріальних парків, має передбачати широке розгортання програм управління енергією на стороні попиту (demand response). Такі програми мають сформувати умови для скорочення витрат на розширення мережі за рахунок контролю та зміщення пікового попиту на інші години доби, з меншим сукупним попитом, або скорочення споживання з мережі чи загального споживання.

Відповідна активна участь операторів систем розподілу передбачатиме відхід системних операторів від моно продуктової бізнес-моделі (виключно надання послуг з розподілу електроенергії) до багато продуктової моделі, коли загальний дохід оператора мережі буде формуватися також за рахунок надання інших сервісних послуг, зокрема, щодо надання інформаційних, аналітичних, технічних та енергосервісних послуг.

Такі зміни ролі з пасивного обслуговування мережі на активного учасника сформують нарешті усвідомлену необхідність для оператора мережі долучатися до управління потоками енергії і, відповідно, запроваджувати такі інструменти, як нечастотні допоміжні послуги та послуги забезпечення гнучкості мережі, які мають бути як ефективним додатком для скорочення непродуктивних капітальних витрат, так і надійним інструментом для управління системними обмеженнями та навантаженнями мережі. Останні заходи мають слугувати ефективним інструментом для суттєвого скорочення так званих «віялових відключень», зменшення аварійних випадків та втрат в мережі, а також для суттєвого підвищення якості енергії та системних послуг в рівновазі з забезпеченням економічної ефективності. Впровадження допоміжних послуг на рівні операторів систем розподілу має також посилити можливості для прискореного впровадження об’єктів розподіленої генерації, малих систем розподілу та систем зберігання енергії, за відповідними стандартами безпеки та надійності мережі (до речі, які ще варто буде розробити та запровадити). Крім того, використання допоміжних послуг з управління навантаженням на стороні попиту буде додатковим стимулом до перетворення пасивних споживачів в активних учасників загального процесу забезпечення енергією та підвищення загальносистемної ефективності.

Суттєвими позитивними ефектами від участі споживачів у таких змінах дизайну системи розподілу та організаційних ролей учасників буде відкриття організаційних і технічних можливостей залучення значної частини побутових і непобутових споживачів не лише як споживачів електроенергії, але також як виробників та зберігачів енергії для її подальшого продажу, а також як вигодонабувачів щодо надання допоміжних послуг та послуг із забезпечення гнучкості мережі, або від участі у програмах управління енергією на стороні попиту. Тобто загальний пакет вигод споживачів має складатися як зі скорочення витрат, так і з відповідних додаткових доходів. Саме така зміна ролей не лише викликатиме зростання практичного досвіду споживачів щодо роботи енергетичних систем і забезпечення енергією, але також має забезпечити можливість подолання так званого «ефекту бумерангу», коли підвищення ефективності у споживанні енергії викликає зростання непродуктивного споживання енергії. Тобто, коли потенційними наслідками при зростанні непродуктивного споживання будуть не лише збільшені витрати споживача, але також втрата потенційного додаткового доходу. Практичний досвід запровадження відповідних схем участі споживачів свідчить, що саме така модель участі споживача є найбільш ефективним способом забезпечення самоконтролю за ефективним споживанням енергії.

Таким чином, подвійна участь споживача як на стороні витрат, так і доходу, є одним із дієвих способів керування ціновою політикою на енергію і супутні послуги (щодо визначення цін на енергію та мережеві й інші послуги). Чим більша частка споживання у власному виробництві, тим більшим буде втрачений чистий результат споживача. Тому на «ваги» споживача вперше мають бути покладені не лише прагнення до зменшення ціни на енергію, але й потенційна можливість додаткового доходу.

Серед іншого, заради економічної оптимізації і скорочення витрат, така подвійна участь споживача може надати можливості встановлювати взагалі нульову ціну на спожиті кВт енергії. Плата може бути встановлена лише як компенсація капітальних витрат на встановлену потужність з виробництва енергії, а також певний додатковий відсоток для компенсації поточних витрат на обслуговування таких установок та відповідної лінійної частини внутрішньої мережі. Досягнення такої моделі найкращим чином може бути організоване в рамках певних колективних форм організації споживачів-виробників.

Звісно, досягнення загальносистемної оптимізації виключно за рахунок зусиль самих операторів систем розподілу буде явно недостатньо. Більше того, значний досвід минулого, який тяжіє над представниками традиційних учасників галузі і, зокрема, над мережевим оператором, непрозорі і абсолютно неясні, жодним чином не проявлені контури майбутнього залишатимуть мало внутрішніх стимулів для мережевих операторів для ефективної участі в енергетичному переході. Єдиним «стимулом» залишається загроза фізичного розпаду мережевої інфраструктури без ефективних та надійних варіантів її відновлення і посилення. Проте, на жаль, без пошуку ефективних рішень з боку регулятора та відповідних урядових органів. Тому нагальним завданням при складанні стратегії енергетичного переходу має постати відкриття «коридорів можливостей» для впровадження до архітектури енергетичної системи нових учасників і нових організаційних форм. Таке впровадження має відбуватися, в першу чергу, на рівні споживання-виробництва енергії. Також мають бути відкриті «коридори можливостей» для інших учасників, які мають бути приєднані і діяти в рамках мереж розподілу енергії.

Також, оскільки нагальність та складність завдань вимагатиме необхідності швидко діяти, а також відповідної кваліфікації, якої не матимуть переважна більшість споживачів, вельми важливою буде необхідність запровадження інституту агрегаторів, які матимуть відповідний досвід і найкращим чином забезпечуватимуть взаємодію між різноманітними учасниками заради системної оптимізації та чистого економічного результату, найкращого для всіх учасників.

Тому, в аспекті наведеного вище, виглядає абсолютно економічно невиправданим і політично безглуздим намагання уряду, регулятора, за підбурювання консервативних традиційних учасників ринку, боротися з розширенням встановленої потужності об’єктів з виробництва енергії побутовими та іншими споживачами. Коли весь розвинутий світ крокує саме таким шляхом, вводячи навіть обов’язкові вимоги щодо спорудження придомових установок та намагаючись досягнути нульового рівня чистого споживання енергії з мережі, українська регуляторна тенденція спрямована на абсолютно протилежне. Замість забезпечення всіх можливостей для розвитку здатності мережі сприймати та керувати гнучкими режимами як споживання, так і виробництва енергії, головна українська тенденція спрямована на знищення самих об’єктів. Чим це може бути виправдане – «курячою сліпотою», зараженням найстрашнішим вірусом «інтелектуальної імпотенції» чи навмисним знищенням власного народу – важко зрозуміти. Але факт залишається фактом, і досить сумним. Наслідком такого «рішення» буде подальша консервація вкрай неефективної архітектури енергетичної мережі, утримання на монопольних та олігопольних позиціях певної частини традиційних учасників ринку, викривлення економічних стимулів та подальше руйнування енергетичної системи в цілому. Таке руйнування, мабуть, вже важко спростовувати, з огляду на фізичний стан системи та склад боргів. Тому, вже не викликають здивування й інші регуляторні та політичні заходи, які не призводять до ефективного результату, оскільки вони чомусь досить сильно нагадують «ефективність рішень» булгаківських героїв, один з яких, щоб вилікувати застуду, наклеював французькі гірчичники поверх кожуха, або іншу, бабку-повитуху, яка підкладала в родові канали породіллі цукор, «щоб немовля на солоденьке виходило» (М. Булгаков).

Ось що з приводу трансформації мережі і ролі операторів мереж розподілу, зокрема, пишуть А.В. Еріксен та О. Флатакер, які є членами Норвезького енергетичного регулятора: «технологічний розвиток дає нам своєчасний доступ до точної інформації, як ніколи раніше. Впровадження розумних лічильників перетворює мережу розподілу у забарвлену скриню з комплексними можливостями; на відміну від чорної скрині минулого, де підключити і забути було єдиним варіантом, що призводив до інвестицій, як рішення будь-якої проблеми, що постає перед мережею… Оператори систем розподілу (DSO) наполегливо працюють над використанням споживчих, виробничих та технічних даних для розробки кращих інструментів планування та вивчення місцевих ринків гнучкості. Споживачі починають розуміти своє споживання енергії – якщо ще не споживання потужності – і дивляться на те, як вони можуть зменшити рахунок за електроенергію, водночас стаючи більш екологічними. Це викликає безпрецедентний розвиток «позаду лічильника» (behind the meter). Сторонні суб'єкти розробляють нові бізнес-моделі та пропонують нові послуги та продукти споживачам та операторам систем розподілу» (A. B. Eriksen, O. Flataker, 2020). І далі Еріксен та Флатакер пишуть: «Енергетичне регулювання, яке сприяє ефективним ринковим рішенням, де це можливо, та добре регульовані природні монополії, де це необхідно, є фундаментальною передумовою в цьому швидко мінливому ландшафті… Однак цього може бути недостатньо в енергетичному секторі, який прагне змінити свої історичні шляхи. Регуляторам необхідно активно працювати над створенням рівних умов для того, щоб нові суб’єкти, які надають системні переваги, могли вийти на ринок… Для цього регуляторні органи повинні забезпечити наявність важливих будівельних блоків. Мета цих будівельних блоків – дозволити як старим, так і новим дійовим особам довести свою економічну цінність для системи. Лише тоді ми зможемо запровадити регуляторні норми, що залучатимуть чисту енергію для всіх за найнижчих витрат».

Щодо регулювання тарифів, Еріксен та Флатакер далі пишуть: «Крім того, тарифний план, що лише відображає витрати, не повинен зіпсувати можливість гнучкості ринку. Ефективний ринок гнучкості, ймовірно, буде економічно найдешевшим і найнадійнішим способом подолання короткострокових обмежень потужності в електромережі… Існуючі нормативні акти зазвичай надають перевагу інвестиціям в активи та інфраструктуру, за допомогою яких можна отримати дозволену норму прибутку. Однак, рухаючись вперед, регуляторні органи та оператори систем розподілу повинні оцінити, коли покращення та розширення мережі можна краще вирішити за допомогою так званих «бездротових рішень». Бездротові рішення, такі як зменшення перевантажень мережі, можуть у багатьох випадках відкласти або усунути необхідність розширення та оновлення чи обмежити їх масштаб». Саме заради загальносистемної оптимізації, як пишуть автори, «Все більше країн переходять до регулювання загальних витрат (TOTEX). Наступним кроком буде краще приведення стимулів у нормативно-правову базу, гарантуючи, що інвестиції в мережу не принесуть більшої віддачі, ніж альтернативні, більш дешеві заходи».

Ніби вторячи попереднім авторам, Д. Джемме, один із директорів Французького енергетичного регулятора відмічає, що «дві основні тенденції передбачають необхідність змін. По-перше, збереження енергії зараз є невід’ємною частиною нашого майбутнього і фінансовий тягар надмірних інвестицій зростатиме зі стабілізацією або зменшенням споживання електроенергії. Крім того, зростання перереривчастого виробництва з відновлюваних джерел кидає виклик способу експлуатації, обслуговування та розвитку електромереж. Оскільки потоки в мережі будуть значно мінливішими, рішення більше не можуть бути за рахунок більшої кількості інфраструктур, які ризикують не використовуватися більшість часу… тому мережевим операторам доведеться гнучко використовувати наявні ресурси кожного разу, коли це буде ефективніше, ніж створення інфраструктури. Для цього було визначено кілька регуляторних інструментів: регулювання Totex замість окремих правил opex та capex, обов'язкове порівняння з рішеннями щодо гнучкості при прийнятті рішення про нову інвестицію в мережу, стимули щодо показників використання мережі, тощо. В інших місцях тепер регулятори наполягають на розгляді так званих бездротових рішень, перш ніж надати дозвіл на інвестування у дротові рішення. Однією з бажаних цілей є те, що оператори систем передачі (TSOs) та оператори систем розподілу (DSOs) створюють платформи, що дозволяють постачальникам гнучкості подавати заявки для їх потреб у гнучкості» (D. Jamme, 2020).

Стимулом для зрушення з вкрай консервативних позицій і перегляду власних ролей в енергетичному переході традиційних учасників енергетичного ринку, зокрема, мережевих операторів, має бути відкриття можливостей впровадження інших організаційних і технічних рішень і форм участі, які матимуть можливості створювати альтернативні форми доступу споживачів до енергії та навіть розподілу енергії на локальній території. Це не лише можливості щодо самогенерації енергії для споживачів та розміщення систем зберігання енергії в їх енергетичному господарстві. Це також ціла низка колективних форм організації доступу до енергії і її розподілу, які з технічної точки зору можуть називатися мікромережі, прямі лінії, малі системи розподілу енергії, а з організаційної точки зору – енергетичні кооперативи, енергетичні співтовариства, тощо. З розвитком технологій, такі форми стали цілком доступними і економічно ефективними альтернативами.

У свою чергу, альтернативні конкурентні можливості в самому кінці енергетичного ланцюга, тобто, на стороні споживача, будуть найбільш ефективним і надійним інструментом для стимулювання як структурної, так і, головним чином, економічної оптимізації всіх інших традиційних учасників галузі. Лише загроза втратити споживачів взагалі, цілком може запровадити, нарешті, справжню конкуренцію і боротьбу за споживача між усіма традиційними учасниками галузі, навіть мережевими операторами, оскільки кожен із них буде боротися за можливість, щоб споживач, як мінімум, залишився на його рівні доступу до енергетичних продуктів і послуг. Ніщо так не стимулює до дій, як загроза позбавлення. Саме загроза позбавлення бізнесу і власних споживачів має нарешті постати одним із найкращих «регуляторних механізмів» для енергетичної галузі, оскільки всі намагання «регулювати» ефективну діяльність природних монополістів не призводять до позитивних результатів.

Тобто, регуляторна парадигма має зазнати значних змін у визначенні пріоритетів при прийнятті регуляторних рішень, зокрема, пріоритету споживача у прийнятті власних рішень щодо форми та способу забезпечення себе енергією. Зокрема, якщо споживачі вирішать вийти в автономний (острівний) режим забезпечення себе енергією – це має бути цілком прийнятним рішенням, яке має враховуватися як учасниками галузі, так і регулятором. Таке рішення споживачі можуть приймати як самостійно, так і у складі певних територіальних об’єднань – енергетичних кооперативів, співтовариств громадян, інших територіально поєднаних об’єднань, зокрема, в межах промислових або комерційних груп чи індустріальних парків, тощо. Чи буде таке рішення споживачів оптимальним і ефективним в усіх відношеннях? Щодо надійності забезпечення енергією – все залежатиме від ситуації на ринку, зокрема, цін на енергію і послуги, розвитку технологічних рішень і ресурсної спроможності споживачів. Чи буде таке рішення економічно ефективним і більш прогнозованим? Переважно, так. Але у будь-якому разі, це має бути власне, самостійне рішення споживача, а не примусово нав’язане кимось, хто вважає, що він завжди знає, як краще.

Як убезпечити споживача від абсолютно непродуманих рішень? Саме на це і має бути спрямована публічна політика, в цілому – від формування відповідних аналітичних центрів, які б могли діяти як порадники та запобіжники від неефективних рішень, до формування низки стимулів і мотивацій для прийняття споживачем більш складних і обґрунтованих, проте, більш надійних та ефективних, рішень. Зокрема, відкриття коридорів можливостей для двонаправлених потоків енергії до споживача та від споживача до централізованої системи, мотивуватиме споживача залишитися приєднаним до мережі розподілу, оскільки сукупна вигода такого приєднання, навіть з додатковими витратами (мережевий тариф) буде більшою, ніж функціонування в рамках виключно автономного (острівного) режиму. Більше того, якщо оператор мережі розподілу та інші традиційні учасники енергетичного ринку розвиватимуть згаданий вище комплекс додаткових послуг із залученням споживачів, це, мабуть, буде одним із найбільш ефективних способів продовження їх спільного взаємовигідного існування на довгострокову перспективу.

Останнє особливо стосуватиметься подальшої долі сільських поселень. Значне географічне розсіювання навантаження та низька концентрація сільських споживачів накладатиме значні обмеження на спроможність мережевих операторів утримувати у належному стані електричні мережі в сільській місцевості. На прискорення «розрідження» сільських поселень свій суттєвий відбиток накладатимуть безглузді і непродумані реформи з децентралізації, земельної, медичної та освітньої – якщо надалі нічого радикально не змінити у підходах до розвитку сіл. Відповідно, споживання енергії на селі вимагатиме значної протяжності низьковольтних ліній електропередачі (з більшими втратами в мережі), при тому, що приєднаними споживачами таких ліній буде досить незначна кількість побутових споживачів з відомими регульованими цінами на електроенергію, які навіть не покривають собівартість такої енергії. Навіть обслуговування та утримання таких ліній для операторів мереж розподілу вже є неефективним. Особливо від цього страждають оператори систем розподілу, які обслуговують переважно сільські території.

Чи можливо виправити ситуацію? Потенційно – так. Кожна сільська територія має значний потенціал територій для розміщення розподіленої генерації. Крім того, наявність біологічного матеріалу може сприяти розташуванню також установок з виробництва енергії на біопаливі.

Таким чином, можливо буде змінити статус сільської громади з неефективного колективного споживача на економічно ефективного споживача-виробника енергії. Крім створення додаткових робочих місць на селі та отримання додаткового гарантованого доходу сільськими мешканцями, це збільшуватиме мотивацію для селян залишатися біля рідної домівки, з усіма іншими наслідками, особливо, щодо збереження фермерства. Зміна ролі з пасивного споживача на активного споживача-виробника також мотивуватиме до ощадливого ставлення у споживані енергії, тим самим надаючи можливості для керування попитом (прогнозування навантаження) та забезпечення більшого додаткового доходу від продажу енергії для селян, про що ми говорили раніше. Якщо такі можливості поєднати із запровадженням сертифікатів зеленої енергії (замість цілком спекулятивного «зеленого тарифу»), це буде значною додатковою підмогою для активних громад. (Оптимізаційні можливості щодо «сертифікатів зеленої енергії, зокрема, наведені у М. Малдера (M. Mulder, 2021), який довгий час працював в регуляторних органах Нідерландів, а зараз очолює Центр досліджень економіки енергії Гронінгенського університету.)

Звісно, така зміна ролі громад на енергетичному ринку буде неможлива при збереженні існуючого стану справ. Громади потребуватимуть як організаційного, так і фінансового та політичного сприяння. І це буде можливо забезпечити як шляхом розвитку агрегаторів, аналітичної підтримки громад, так і розвитку альтернативних форм фінансування. І не в останню чергу – шляхом зміни ролей публічних органів в енергетичному переході, з пасивного спостерігача («нічного вартового»), на активного учасника енергетичного переходу. За такої зміни ролей цілком логічним буде додавання публічним органам ролі фасілітаторів трансформаційних змін, а також надання їм повноважень як активних організаційних та ресурсних активних учасників енергетичного переходу, разом із громадами, приватним економічним сектором та громадськими організаціями. За таких організаційних змін можливо буде значно прискорити енергетичний перехід. Серед іншого, такі організаційні зміни можуть надати реальну можливість для створення фондів мережевих активів або інших інфраструктурних фондів, пропозиції щодо яких наведені нижче.

Започаткування кооперації в енергетичній сфері і отримання відповідного досвіду досить скоро знадобиться також для створення таких же кооперативних об’єднань, зокрема, в сфері охорони здоров’я, якщо і надалі збережуться головні пріоритети медичної реформи за єдиним цільовим критерієм – скорочення бюджетних витрат. Як відомо, тенденцій до іншого сценарію поки не простежується. На підході також інший кооперативний рух – містян і селян разом – щодо продовольчого забезпечення, за умов подальшої політичної та регуляторної амнезії держави в цій сфері. Проте, це дещо інші питання, які виходять за предмет розгляду статті.

Крім наведених вище цілісних ефектів щодо перетворення сільської громади у споживача-виробника, оператор мережі цілком обґрунтовано зможе навіть в сільській місцевості нарешті відмовитися від мереж напругою 6 кВ та напругою 3х0,23 кВ, як того вимагає Кодекс систем розподілу, тим самим зменшуючи технологічні втрати в мережі. Така зміна ролі сільських громад також має змінити економічний профіль сільської мережі, від збиткового, для системного оператора, на цілком прибутковий, принаймні нейтральний – за доходами і витратами.

Відкриття згаданих вище «коридорів можливостей» для споживачів та «підштовхування» (nudging) традиційних учасників енергетичної галузі матиме значні внутрішні стимули до їх власної економічної і технологічної оптимізації. Що не менш важливо – це також буде сильним стимулом до забезпечення загальносистемної оптимізації, оскільки старання окремих учасників можуть виявитися даремними і вони не зможуть довести до споживача власну ефективну пропозицію внаслідок загальносистемної неефективності.

Відповідно, також постає питання, а чи мають взагалі залишитися на енергетичному ринку учасники, які наділені статусом природних монополій? Чи не набув такий статус ознак регуляторного анахронізму, який штучно стримує трансформаційні зміни енергетичних ринків та запровадження ефективних альтернатив таким учасникам?

Тут варто пояснити відмінність між статусом монополії і природної монополії. В сегменті монополії законодавством заохочується зменшення концентрації і розширення конкуренції, щоб з часом створити конкурентний ринок без монополії або олігополії. В сегменті природної монополії законодавством стримується будь-яка можливість конкуренції, оскільки сповідується принцип, що лише єдиний учасник ринку може забезпечити найбільш ефективний результат завдяки ефекту масштабу. Проте, з розвитком технологій, ефект масштабу втратив досить значну свою економічну привабливість. Оскільки українська регуляторна практика, крім регулювання на рівні середніх витрат мережевих операторів не має досвіду керувати граничними (маржинальними) витратами, навряд чи регулятор має належний аналітичний матеріал, щоб самостійно дійти до аналогічного висновку щодо економічної нерезультативності статусу природних монополій, в першу чергу, в сегменті розподілу енергії.

Щоб було більш зрозуміло, про що мова, варто пригадати, що ще з десяток років тому забезпечення споживачів провідною телефонією було виключним видом діяльності операторів, які також мали статус природної монополії. З розвитком технологій та появою операторів стільникового зв’язку (мобільного, безпровідного – читайте, як завгодно), зникли не лише згадки про природну монополію, природно зникла значна частина операторів провідного зв’язку.

На шляху трансформаційних змін по забезпеченню енергетичного переходу також має зазнати суттєвих змін методологія складання планів розвитку систем розподілу. Ще нещодавно ключовим методичним алгоритмом був ієрархічний підхід у плануванні мережі. Як це змальовував, зокрема, Т. Гомес з Інституту технологічних досліджень (Іспанія): «Планування повинно бути комплексним та ієрархічним для всіх мереж дистриб’ютора в обслуговуваних районах. Іншими словами, спочатку слід сформулювати плани для мереж високої напруги (HV), потім – середньої напруги (MV) і, нарешті, проект мережі низької напруги (LV) після чіткого визначення місця розташування нових сервісних з'єднань або розширення існуючих» (Tomás Gómez, 2013). Крім того Т. Гомес, послуговуючись традиційною для того часу установкою, відмічав, що «планування об’єктів передбачає широкі запаси навантаження». Як зазначалося вище, від такої моделі постійної «готовності надавати послуги» (readiness to serve) та ієрархічного посилення усієї мережі розподілу зверху до самого низу відмовляються практично всі свідомі країни, оскільки такі рекомендації передбачають неймовірні непродуктивні витрати, які вже не здатні нести на собі мережеві оператори, а тим більше витримувати таке фінансове навантаження споживачі. На жаль, у наших власних регуляторних актах такий «методологічний підхід» залишається чи не єдино можливим (див., зокрема, Кодекс систем розподілу, розділ III).

Тому, мабуть, зараз вже варто говорити про методичні підходи до «двоспрямованого» проектування при складані планів розвитку систем розподілу – спочатку знизу вверх (від споживача і вище за напругою), а потім оптимізаційний підхід згори вниз, тобто, від з’єднання з мережею передачі і нижче за напругою. У будь-якому разі, такий методологічний підхід має включати при проектуванні всі можливі додаткові елементи, а саме об’єкти розподіленої генерації, системи зберігання енергії, тощо, в межах самої системи розподілу. Тому, за такого методологічного підходу, не варто орієнтуватися лише на план розвитку системи передачі, як відправний і ключовий фактор щодо проектної потужності і організації односпрямованого потоку енергії.

Для уникнення надмірних потужностей і, відповідно, надмірних витрат, в першу чергу варто враховувати всі ключові пропозиції щодо «бездротових рішень», зокрема програм управління попитом, а також щодо об’єктів самогенерації, розподіленої генерації і систем збереження енергії, які планується приєднати до системи розподілу. І лише на наступному кроці ітерації у плануванні розвитку мережі мають розраховуватися оптимізаційні варіанти можливого більш ефективного доступу до енергії для споживачів. Мається на увазі, зокрема, що споживачі та інші учасники ринку можуть відмовитися від участі у «бездротових рішеннях». Споживачі також можуть за власним вибором не додаватися до організації мікромереж, малих систем розподілу або індивідуальних автономних енергетичних систем, тим самим покладаючись цілком на забезпечення енергією з централізованої системи. Проте, якщо споживач розглядає можливість переходу або облаштування альтернативних форм забезпечення енергією, такі рішення споживача мають в обов’язковому порядку віднайти своє відображення у плані розвитку системи розподілу. У свою чергу, «оптимізаційний варіант» може полягати у наданні споживачу більш вигідної пропозиції – як щодо надійності забезпечення енергією, так і щодо витрат при забезпеченні енергією з джерел розподіленої генерації інших учасників, інтеграторів, або з централізованої мережі. У будь-якому разі це має бути вибором самого споживача.

У свою чергу, мають існувати також чіткі стандарти операційної сумісності для інших учасників, зокрема, щодо об’єктів розподіленої генерації та систем зберігання енергії, тощо. Саме дотримання таких стандартів і відповідні стимули і заохочення на рівні системи розподілу та чіткі технологічні вимоги щодо приєднання енергетичних установок до системи розподілу та їх режимів роботи мають формувати пропозицію з боку учасників ринку, зокрема, щодо місць розташування зазначених вище енергетичних установок в мережі розподілу. Відповідні рішення також мають віднайти своє відображення в планах розвитку систем розподілу.

Саме такі алгоритми мають нарешті повернути планування розвитку мережі до споживачів та інших зацікавлених сторін. Це саме те, про що ми говорили раніше, що система має слугувати її користувачу, а не користувач має слугувати для системи, як це наразі існує – в регуляторних актах і на практиці. Крім того, такі алгоритми мають залучити до планування розвитку мережі її користувачів.

Чому саме в цій статті, присвяченій тарифу на розподіл енергії, мова йде про такі специфічні речі, як складання плану розвитку системи розподілу? Як зазначено вище, «танці з бубнами» навколо самої лише ставки тарифу не здатні віднайти ефективне рішення. Лише комплекс оптимізаційних заходів по організації системи, її власних процесів та щодо інших учасників навколо такої системи можуть забезпечити найбільш технічно та економічно виправдані та обґрунтовані рішення. Відповідно, тариф має залишитися лише інструментом для сприяння таким оптимізаційним заходам. На жаль, така функція ціни наразі взагалі не проявлена в регуляторних підходах. Тому регулятор завжди залишається на роздоріжжі в пошуку балансу між вкрай контроверсійними інтересами користувачів та операторів системи розподілу у пошуку балансу, без чіткої і зрозумілої системи координат. Зближення інтересів користувачів та постачальників має нарешті подолати ці суперечності.

Тому, важливо відмітити, що заходи, передбачені у плані розвитку мережі розподілу, складеному за наведеним вище порядком, мають насправді віднайти своє відображення в інвестиційній програмі мережевого оператора. І як зазначено вище, мережевий оператор матиме повноваження, надані усіма користувачами щодо будь-яких витрат на поновлення та розвиток капітальних активів, які складатимуть мережеву інфраструктуру. Тому, як самому мережевому оператору так і регулятору буде набагато простіше підходити до складання і затвердження як інвестиційної програми, так і мережевого тарифу. Відповідно, приведення інтересів користувачів системи і мережевого оператора до більш виваженого, спільно погодженого знаменника матиме значний вплив на збалансований розвиток мережі.

З огляду на зазначене вище, варто припустити, що, мабуть, регуляторне поле в енергетичній сфері і, зокрема, щодо системи розподілу енергіє потребує зміни регуляторної парадигми. Саме на цю тему ми маємо говорити в наступній статті. Тут варто лише зазначити, що забезпечення енергетичного переходу потребуватиме суттєвого перегляду базових цілей, системи прийняття рішень та регуляторних інструментів, зокрема, щодо регулювання тарифів на послуги з розподілу енергії. Ми маємо усвідомлювати, що традиційна модель тарифу, яка передбачає покриття всіх капітальних витрат виключно за рахунок інвестиційної складової тарифу, більше не є життєздатною. Як зазначено вище, за цією моделлю стоїть єдиний варіант трансформаційних заходів – мережеві оператори мають набувати виключно у власність, за власні кошти або кредитні ресурси всі капітальні активи для відновлення та розвитку мережевої інфраструктури. Звісно, лише частково мережеві оператори мають можливість залучати кредитні ресурси для певного випереджаючого набуття активів, але у будь-якому разі, компенсація залучених коштів має відбуватися виключно в межах все тієї ж інвестиційної складової тарифу на розподіл енергії. Враховуючи фактичний стан мереж розподілу, а також невідкладні потреби щодо їх відновлення і розвитку, варто буде або в рази збільшувати сам тариф, або погодитися з тим, що мережева інфраструктура буде надалі занепадати, без будь-якого розвитку.

Чи існують інші шляхи подолання таких системних обмежень? Мабуть так, якщо прийняти до уваги, що значна частина наших «регуляторних кордонів» має не фізичне, природне, а виключно ментальне обмеження, яке існує лише в наших головах і яке є наслідком «мавпування» навколо раніше кимось запровадженої парадигми в мисленні і моделях поведінки. Проте, вже давно відомо, що в світі не існує нічого самоочевидного. Все може і має бути піддане критичному мисленню та перегляду, особливо в тих сферах, де проявляються найбільші системні провали.

Якщо спробувати порушити ці примарні кордони, можуть відкритися неймовірно цікаві простори і «коридори можливостей» для стійкого і гармонійного розвитку. Зокрема, в рамках теми статті, чому б не ввести новий елемент розвитку мережі, який назвемо, наприклад, Фонд мережевих активів. Це суто інвестиційний фонд та інструмент з управління активами, який створюватиметься іншими дійовими особами, не обов’язково учасниками енергетичного ринку. Власниками такої інвестиційної компоненти можуть бути будь-які особи, зокрема, споживачі. Діяльність фонду має бути спрямована на створення мережевих активів, поряд із власними активами мережевих операторів.

Звісно, така модель розвитку мережі розподілу потребуватиме ефективного спільного планування розвитку мережі, як щодо планування навантаження, потоків енергії, так і щодо етапів реалізації такого плану. Останнє буде необхідне, зокрема, щоб не створювати надмірного фінансового навантаження на користувачів мережі. Проте прямий розрахунок додаткового фінансового навантаження на користувачів мережі, з метою компенсації інвестиційних витрат, тут не завжди буде прийнятним, оскільки, як зазначалося вище, споживачі та інші користувачі мережі можуть бути залучені до проектів розвитку і як користувачі мережі, і як вигодонабувачі щодо доходу та інших додаткових благ від використання такої мережі.

У будь-якому разі, залучення користувачів мережі як до процесу планування, експлуатації та розвитку мережі, має вирішувати відразу декілька нагальних питань. По-перше, зміна ролей з пасивного споживача на активного учасника не лише має спонукати до залучення таких споживачів до відповідних процесів. Така зміна ролей формуватиме усвідомлення власного значення у такому процесі та в енергетичному переході взагалі. Крім того, факт залучення до процесу трансформації має забезпечити прийняття більш виважених рішень, які враховуватимуть інтереси всіх сторін процесу у «відкритому діалозі». По-друге, це має якщо не вирішити, то, принаймні, значно пом’якшити «ефект бумерангу», згаданий вище.

І по-третє, як на мене, мабуть найбільш значуще: участь у таких проектах має забезпечити можливість для споживачів або зменшувати власні чисті видатки сімейного бюджету, або, що ще краще – мати дійсно певний гарантований постійний дохід від участі у таких проектах і програмах, як у статусі інвестора, так і будь-якому іншому, який передбачатиме виконання певних функцій, виконання робіт, надання послуг. Це стає особливо актуальним внаслідок скорочення зайнятості і старіння населення, особливо на селі, «усихання» для потенційних інвесторів «поля традиційної підприємницької діяльності», тощо. Крім «гарантованого доходу», така подвійна участь як у статусі економічного агента, так і реципієнта або бенефіціара, в одній особі, надає можливості більш ефективно вирішувати «конфлікт інтересів агентів і принципалів» (можливо, лише за незначного збільшення транзакційних витрат).

Щодо залучення до програм і процесів з енергетичного переходу також постає питання про те, як зробити можливим, щоб інвесторами стали також споживачі, які не здатні оплатити власний «вхідний квиток». І саме цьому питанню ми маємо приділити значну увагу, коли будемо розглядати нові фінансові та організаційні інструменти, які варто буде запровадити для забезпечення енергетичного переходу.

Зазначена модель нової інвестиційної компоненти в мережевій інфраструктурі може бути ефективно реалізована лише за більш активної ролі публічних органів у забезпеченні енергетичного переходу, про що ми маємо говорити вже в наступній статті. Зокрема, як найбільш радикальний варіант, який буде запропоновано – коли держава і місцеві громади, а також їх відповідні органи мають перебрати на себе роль активної дійової особи в частині розробки місії, тобто, бачення майбутнього, зокрема, щодо доступу до енергії та запровадження відповідної енергетичної стратегії та її практичного виконання. Серед іншого, як зазначено вище, публічні органи мають виступити фасілітаторами (кожен на своєму рівні) як для споживачів, так і для інших потенційних інвесторів, інжинірингових команд, підрядників, як в частині розробки стратегії, так і програм та планів розвитку енергетичної системи, як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні, зокрема, щодо розвитку системи розподілу енергії, з усіма її компонентами, як на стороні виробництва, так і зберігання та споживання енергії. Публічні органи також можуть виступити ініціаторами і навіть активними учасниками щодо створення технологічних платформ навколо реалізації інвестиційної компоненти, а також щодо створення відповідних організаційних об’єднань з метою інвестування та реалізації інвестиційних проектів.

Звісно, мають бути переглянуті законодавчі обмеження з метою відкрити публічним органам доступ до спів-інвестування та спільного з приватними учасниками володіння і контролю, зокрема, в частині інвестиційних активів. Крім того, мають бути переглянуті податкові та бюджетні правила, які нададуть можливість, по-перше, вести господарську діяльність публічним органам як безпосередньо, так і через власних господарюючих агентів публічного права. Щодо власної господарської діяльності, мається на увазі, серед іншого, можливість діяти у статусі засновників (акціонерів, учасників, тощо) відповідних організаційних форм, маючи всі відповідні права, зокрема, право обмеженої відповідальності. Проте для забезпечення ефективності проектів на старті та заохочення інвесторів, публічним органам може бути надане окреме право розпоряджатися власними дивідендами. Тобто, мається на увазі, що публічні органи повинні мати можливість отримувати дивіденди, якщо вони вважатимуть стадію реалізації проекту достатньо фінансово стійкою і ефективною.

Під «ефективністю проекту» мається на увазі не лише фінансова ефективність самої організації, учасником якої є публічний орган. Загальна ефективність має враховувати також вартість доступу споживачів до енергії або вартість доступу користувачів до мережевої інфраструктури. Відповідно, за низької ефективності або високих ризиків, публічні органи повинні мати право відмовитись від дивідендів, тим самим, забезпечуючи більшу рентабельність інвестицій для інших учасників, або зменшуючи фінансове навантаження на споживачів або інших користувачів мережі. Саме остання умова не надає можливості діяти публічним органам у господарському обороті виключно через власних економічних агентів – державні та комунальні підприємства.

Щодо загальних економічних підходів та, зокрема, податкових правил, варто взагалі переглянути концепцію економічної мети і відійти від ментальної моделі, яка тотально поглинула мислення, коли кожен продукт або послуга перетворені виключно у товар з метою отримання прибутку. Тобто, варто надати цілком законного статусу неоподатковуваних тим організаціям, які, зокрема, забезпечують відповідні послуги, проте, не мають мети отримання прибутку. (Автор обізнаний щодо норм статті 133 Податкового кодексу України щодо неприбуткових підприємств, установ та організацій, але ці норми, у даному випадку, є вкрай викривленими і неефективними.) Наприклад, органи державної влади або місцевого самоврядування, споживачі, інші некомерційні інвестори можуть створити мережеву інфраструктуру з розподілу енергії, щоб забезпечити доступ постачальників та споживачів до такої мережі розподілу, проте, вони не бажають отримувати прибуток від такої діяльності, можливо, крім плати за компенсацію інвестицій та підтримання мережевих активів у робочому стані. То чому б подібну організацію не вважати такою, що не підлягає оподаткуванню, принаймні податком на прибуток підприємств? Який з цього економічний ефект? Досить значний. В першу чергу – забезпечення доступу споживачів до енергії за більш ефективних цін, оскільки ціна доступу до мережі не матиме додаткового фінансового навантаження у вигляді податків і дивідендів. Це може бути досить значним здешевленням енергії. Ще більш значний ефект таке рішення матиме, коли учасники локальної енергетичної системи вирішать встановити нульову ціну на енергію для споживачів, використовуючи лише плату на компенсацію витрат на власну встановлену потужність з виробництва енергії та мережеву інфраструктуру.

Чи є наведена вище пропозиція якимось унікальним винаходом? Абсолютно, ні. В розвинутому світі такі форми організації існують вже десятки років. Як повноцінні учасники ринку, вони, зокрема, передбачені новими правовими Четвертого енергетичного пакету ЄС. Навіть в «оплоті» приватної економіки, в США, давно існують подібні форми. Так, М. Грір (M. Greer (2013) відмічає, що на енергетичному ринку США присутні постачальники енергії та мережеві оператори, які належать приватним особам. Проте, існує також ціла низка інших учасників, зокрема, вона пише, що «Під егідою публічної власності перебувають комунальні підприємства, які є некомерційними організаціями, що створені для обслуговування своїх громад за собівартістю. Хоча деякі з них генерують власну електроенергію, багато інших служать для передачі і розподілу електроенергії… Щоб краще служити публічним інтересам, їх цільовою функцією є мінімізація витрат за умови обмеження беззбитковості (тобто, коли загальні доходи покривають лише загальні витрати)».

Далі М. Грір наводить інші подібні структури. Зокрема, вона пише, що «Організаційні типи включають муніципалітети, публічні енергетичні райони та органи влади штатів. Комунальні підприємства, які перебувають у публічній власності, звільняються від деяких податків і, як правило, можуть отримати нове фінансування за нижчими ставками, ніж комунальні постачальники, які належать приватним інвесторам. Крім того, вони мають пріоритет у купівлі менш дорогої енергії, виробленої генераторами, які перебувають у федеральній власності».

І ще одна, досить значна група, яку згадує М. Грір – це кооперативи. Так, вона пише, що «Сільські електричні кооперативи (Rural electric cooperatives) знаходяться у власності членів кооперативу і створені для забезпечення електроенергією своїх членів, які проживають у сільській місцевості, там де їх обслуговування суб’єктами, які належать інвесторам, вважається занадто дорогим. Як і комунальні постачальники, що перебувають у публічній власності, кооперативи користуються перевагами, яких не мають комунальні постачальники, що належать інвесторам: вони в змозі запозичувати безпосередньо з різних федеральних агентств, спеціально для цього створених, щоб їх обслуговувати, … що дозволяє їм отримати фінансування за більш низькою відсотковою ставкою, ніж на ринку. Крім того, вони користуються певними податковими пільгами і їм надається перевага у придбанні електроенергії за більш низької вартості у федеральних виробників».

Який тоді зиск матимуть оператори систем розподілу від запровадження, зокрема, Фонду мережевих активів та введення нових учасників? Перше, і головне – вони нарешті мають перетворитися з «транзитних агентів» щодо «керування витратами» (про що було зазначено в попередній статті) на справжній бізнес з управління та експлуатації мережевих активів, а за відповідного бажання – також на операторів інших енергетичних послуг.

З часу позбавлення необхідності мережевих операторів формувати всі мережеві активи виключно на власному балансі (тобто, набувати у власність), мережевий оператор матиме всі стимули перетворитися на справжнього оператора мережі, який буде зацікавлений у ефективному розвитку та експлуатації мережі, оскільки тепер саме операційна ефективність, а не придбання активів, має постати головним критерієм оцінки результативності діяльності оператора та забезпечення його доходу. Звісно, це не позбавляє як власника мережевого оператора, так і самого оператора, діяти у статусі інвестора для розвитку мережі і мати відповідний додатковий дохід з інвестицій, разом з усіма іншими інвесторами. Проте, такі інвестиції будуть економічно виправданими, оскільки до прийняття рішення щодо інвестування мають бути залучені всі сторони. (На даному етапі я поки залишаю поза текстом можливі конфлікти інтересів щодо недофінансування, у разі, якщо споживачі вважатимуть певні інвестиції надмірними або невиправданими. Це має бути розглянуто в подальшому, зокрема, щодо відповідних ролей публічних органів та ефективних інвесторів, крім самих мережевих операторів.)

За такої моделі, операційна діяльність мережевого оператора буде спрямована на забезпечення експлуатації та обслуговування усього технологічного комплексу, який складатиме відповідну мережеву інфраструктуру, зокрема, створеного в рамках інвестиційної компоненти за рахунок коштів Фонду мережевих активів. Така модель має набути всіх ознак для стійкого та збалансованого за інтересами «розширення бізнесу» мережевого оператора. Саме необхідність оптимізації операційної діяльності має також спонукати мережевих операторів розширювати пакет власних послуг. У цьому разі регуляторні правила мають надати мережевому оператору можливість змінити моно продуктову модель бізнесу (тобто, лише надання послуг з розподілу певного виду енергії), щоб мати можливість здійснювати розподіл інших видів енергії і води, а також надавати споживачам інформаційні, інжинірингові, телекомунікаційні та енергосервісні послуги, а також бути для споживача компанією з управління його енергією (тобто, забезпечення режимів та умов найбільш ефективного використання енергії, тощо). Така мультипродуктова бізнес-модель має гарантувати мережевому оператору можливість набути справжньої фінансової стійкості на довгострокову перспективу з власним «гарантованим доходом», економічно виправданим самими споживачами та іншими учасниками. Крім того, лише за такої моделі бізнесу можливо буде нарешті впровадити в ланцюг створення вартості інструменти з забезпечення енергетичної ефективності, заощадження енергії, зміну в енергетичній суміші на більш екологічно чисте споживання енергії та впровадження різноманітних інструментів для підвищення загальносистемної оптимізації, зокрема, розподіленої генерації, систем зберігання енергії, програм управління енергією на рівні споживача, несистемних допоміжних послуг, тощо.

Примітним у наведеній моделі є також відкриття коридорів можливостей для всіх потенційних учасників, які можуть сприяти загальносистемній ефективності та забезпечувати безпечний і надійний доступ споживачів до енергії за більш виправданих цін. На жаль, в силу розставлених наразі штучних регуляторних бар’єрів, нові учасники не мають практичної можливості долучитися до розвитку системи, оскільки регулятор усіма власними силами захищає «енергетичну фортецю» від будь-кого іншого, крім тих, хто його безпосередньо годує, зокрема, захищає від тих, хто, забезпечуючи системну оптимізацію, сприяє зменшенню непродуктивного попиту. Відкриття таких коридорів можливостей не в останню чергу має сприяти розширенню можливостей для докладання зусиль з боку малого і середнього бізнесу, створюючи нові продуктивні робочі місця.

Звісно, наведена модель також відкриває певні можливості для тих представників бізнесу, які втратили зацікавленість у подальшій гонитві за примарними здобутками, або не бачать можливостей для подальшого ведення бізнесу. Це також може стосуватися заможних громадян, які не мають цікавих пропозицій для інвестування, за дотримання належних умов гарантій збереження і повернення власних коштів з прийнятним здобутком. Фінансування інвестиційної компоненти в мережевій інфраструктурі може забезпечити такі можливості, оскільки це саме ті об’єкти, які будуть використовуватися як виробниками, так і постачальниками та споживачами енергії довгі і довгі роки. За розумного, виваженого опрацювання всіх питань, а також за участі публічних органів, як відповідних гарантів інвестицій, та при участі всіх зацікавлених сторін в таких проектах, питання щодо політичних та комерційних ризиків стосовно інвестицій набувають меншої ваги, ніж щодо звичайних комерційних проектів.

І останнє, саму співучасть громадян у розвитку мережевої інфраструктури, мабуть, варто вважати одним із цікавих напрямків доступу громадян до «національного багатства» для отримання гарантованого доходу. Не доступ до доходів від видобутку природних ресурсів, а саме співучасть у інфраструктурних об’єктах, оскільки, на мою думку, розгортання останнім часом дискусій щодо отримання гарантованого доходу громадян виключно від національних природних ресурсів (надр, тощо) є рішенням вкрай безглуздим і непродуманим. Чому? Подальше зубожіння людей буде стимулювати всі сторони, під тиском реципієнтів, забезпечувати прискорене нищівне виснаження природних ресурсів. На деякий період, щоб прогодувати певну частину лише одного покоління людей, природних ресурсів, мабуть, ще вистачить. Але що далі? Що це покоління залишить своїм нащадкам? Проте, якщо ця генерація людей буде розумною і залишить прийдешнім поколінням розвинуту інфраструктуру, мабуть, це і буде найкращим спадком.

Багато чого із згаданого у цій статті ми будемо більш детально обговорювати в подальших статтях, присвяченим певним аспектам цілісної енергетичної системи систем (саме так, навіть не системи, а системи систем). Необхідність тут зведення в купу усього матеріалу є вимушеним кроком (тому маю вибачитися за «багато буков», ситуація вимагає пояснення багатьох аспектів, які мали б бути розкритими у спеціальних статтях). Саме щоб застерегти від рефлексії на критичне відхилення і прийняття таких же неефективних рішень, зокрема, виключно щодо самого тарифу на розподіл енергії, без розгляду проблем усієї енергетичної системи. В енергетичній сфері, власне, як і в будь-якій іншій, вже не залишилося місця для прямолінійних, несистемних рішень. Перехід від управління ускладненнями, яке характеризується саме лінійністю процесів, до керування складністю і складними системами вимагатиме повного перегляду традиційних підходів до регуляторної політики та енергетичної політики, в цілому. Продовжувати послуговуватися так званим «здоровим глуздом» смертельно небезпечно для економіки і країни.

Крім того, кожен з нас цілком усвідомлює, що намагання подолати корупцію лише регуляторними, антимонопольними заходами або завдяки правоохоронним органам не має жодного успіху. Корупція і далі роз’їдатиме країну зсередини, досить часто саме за сприяння тих органів, які мали б із нею боротися. Така вже склалася практика, що чиновник живе з того, що має охороняти. Тому, формування правил гри, які змінюють структуру інтересів, є найкращим рішенням для виключення схильності до корупції регульованих суб’єктів, а відповідно й регуляторних та інших органів.

Цитовані джерела:

A. B. Eriksen, O. Flataker (2020): Foreword, в Behind and Beyond the Meter: Digitalization, Aggregation, Optimization, Monetization, еd. Fereidoon Sioshansi, Elsevier Inc., 2020.

T. Gómez (2013): Electricity Distribution, в Regulation of the Power Sector, еd. Ignacio J. Pérez-Arriaga, Springer-Verlag London 2013.

M. Greer (2013): Electricity Marginal Cost Pricing: Applications in Eliciting Demand Responses, Elsevier, Inc., 2012.

D. Jamme (2020): Preface, в Behind and Beyond the Meter: Digitalization, Aggregation, Optimization, Monetization, еd. Fereidoon Sioshansi, Elsevier Inc., 2020.

M. Mulder (2021): Regulation of Energy Markets: Economic Mechanisms and Policy Evaluation, Springer Nature Switzerland AG 2021

D. Parmenter (2020): Key Performance Indicators: Developing, Implementing, and Using Winning KPIs, Fourth Edition, 2020 John Wiley & Sons, Inc.

K. Raworth (2017): Doughnut Economics: Seven ways to think like a 21st-century economist, Chelsea Green Publishing, 2017.

М.А. Булгаков: Тьма египетская. Записки юного врача, Избранные сочинения, том первый, издательство Кристалл», 1997.

Д. Канеман (2017): Мислення швидке і повільне, видавництво «Наш формат», 2017.

К. Станович (2016): Рациональное мышление: Что не измеряют тесты способностей, Карьера Пресс, 2016.

Кодекс систем розподілу, затв. постановою НКРЕКП від 14.03.2018, № 310, з наступними змінами.

Постанова НКРЕКП № 1175 від 2018 р.: Порядок встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затв. постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, з наступними змінами.