“Технологічні ідіоти” придумали, що військові повинні протоколювати всю роботу службових комп’ютерів на папері, а після цього ще й робити паперові копії усіх файлових архівів (включно паролів). Доки цей маразм триватиме, про жодну військову автоматизацію не йдеться. Але з’являється надія...

1. Трохи термінології

“Технологічний ідіотизм” – масове явище сучасності, що полягає у використанні модних “технічних” слів та (рідше) пристроїв (на кшталт “бабусєфону” або iPhone зі стразами Swarovski) за практично повного нерозуміння (або ігнорування) суті, законів та можливостей IT-технологій.

Технологічний ідіот за усіма іншими параметрами, окрім розуміння технологій, може бути чудовою людиною. Тому власне термін не є медичним: його необхідно розглядати у грецькій, а не у сучасній традиції, як “людину, відокремлену від певного соціального процесу”.

2. Помста бюрократії

...Не нами підмічено, що із розвитком технологій відносна кількість технологічного ідіотизму не зменшується, а збільшується. Яскравим прикладом є наші Збройні Сили. Здавалося б, навіть місцевих технічних та військових сертифікатів достатньо, щоб розуміти, що означає швидкість реакції на дії супротивника за допомоги автоматизованих систем.

Але ні. Ви ж думаєте, що комп’ютерна техніка в армії існує для того, щоб узяти на себе рутинні процеси, правда? Щоб допомогти командиру та бійцю обробляти інформацію, шифрувати її, та миттєво передавати іншому соратнику по збройній боротьбі із супостатом, через електронну мережу... І, певне ж, розумієте, що автоматизовані системи, зокрема і військові, працюють саме на базі комп’ютерної техніки. Усяких там серверів, роутерів та персональних планшетів-комп’ютерів...

Це все було б правильно для бізнесу. Але не для військових. Окремі військові керівники, що заледве справляються з “бабусєфоном”, сприйняли автоматизацію як смертельну небезпеку. Як “Чужого”, який вперся до ідеальної бюрократично-паперової системи, ріст якої, немов ракова пухлина, рік за роком поглинає зусилля усіх до останнього військовслужбовців, скільки б їх держава не наймала...

“Iдеальна бюрократично-паперова система, росте мов ракова пухлина, рік за роком поглинаючи зусилля усіх до останнього військовослужбовців, скільки б їх держава не наймала”

Тож “помста” не забарилася. За станом вже на 2017 рік було розроблено таку бюрократичну контр-машину, яка гарантовано нівелює будь-який процес автоматизації. А далі почався процес тотального впровадження. Не автоматизації, ні. Ракової пухлини паперової бюрократії.

Технологічний ідіотизм: основи

Як саме? Дуже просто.

Технологічні ідіоти чи саботажники (ще за міністра оборони Саламатіна) зобов’язали кожного користувача до ведення десятка найменувань паперових “журналів”, “формулярів” та “паспортів”, які ви повинні вручну (!) заповнювати до, під час та після роботи на (цитую) “серверах (кластерах), персональних комп’ютерах, портативних комп’ютерах (ноутбуках), кишенькових персональних комп’ютерах (КПК), планшетах, системних блоках, пристроях введення та (або) виведення інформації (багатофункціональних пристроях, пристроях друку (принтери, плотери), копіювальних апаратах, сканерах, засобах відображення (відеопроекторах, засобах відеоконференційного зв’язку, відеокамерах, джерелах безперебійного живлення, активному телекомунікаційному обладнанні (концентраторах, комутаторах, маршрутизаторах)”.[1]

Популярные статьи сейчас

В Украине могут вырасти тарифы на электроэнергию: причина

Зеленский прокомментировал ситуацию с ценами на газ

Аналитики спрогнозировали курс доллара на конец октября

В Украине скоро изменят цены на сахар: к чему готовиться

Показать еще

Для всіх цих елементів it-інфраструктури, які, за теорією, повинні позбавити вас від паперів та забезпечити перевагу у циклі “спостереження - оцінка - рішення- дія” перед супротивником – ви не лише повинні оформити паперові “формуляри”. Ви повинні на кожен цей елемент окремо вести “Журнал напрацювання” або ж “Журнал обліку роботи”. Навіть, як бачите, окремо на “персональний комп’ютер” і окремо його ж “системний блок”, – що є чистим, ідеальним маразмом. Або ж на роботу кластера, що виглядає не менш маразматично, бо кластери можуть мати сотні й тисячі активних обчислювальних елементів, які самостійно реконфігуруються в залежності від завдання та навантаження. Або навіть на кожен блок безперебійного живлення та відеопроектор...

Що ви записуєте ручкою, наприклад, в “Журнал обліку роботи”? Перелік робіт та зміст (!) документа, який створюється; які носії (включно жорсткий диск із його унікальним серійним та реєстраційним номером!) використано в цьому процесі (цікаво було б побачити запис про використання дисків пристойного кластеру: адже це, як правило, набір RAID-масивів із сотень окремих елементів!); час початку роботи, час закінчення; хто виконував роботу, скільки всього використано часу... Все це не просто так: ваш запис повинен перевірити і затвердити “відповідальний за експлуатацію”... Туди ж необхідно записувати результати антивірусного сканування. А до “формуляру” ви повинні паралельно заносити усі зміни програмно-апаратної конфігурації (включно, до речі, з автоматизованими апдейтами, яких на день для сучасної операційної системи надходить до кількох десятків).

Ви вже зрозуміли, напевне, що ті, хто готував ці норми, не знають, (або, радше, не хочуть знати) ані про комп’ютерні “логи” (автоматизовані звіти про стан системи), які можна налаштувати для протоколювання роботи комп’ютера з будь-якою деталізацією; ані про методики віддаленого адміністрування, ані про забезпечення автоматизованого захисту даних, ні про що таке... Але з одного “журналу напрацювання” ви ще не отримаєте загальної картини “неолуддитськго заколоту”.

3. Технологічний ідіотизм: нарощування

Отже, додатково до “Журналу обліку роботи” та “формуляру” ви робите для КОЖНОГО свого дружка-комп’ютера (і далі, в ідеалі, від принтера до блоку безперебійного живлення згідно вище цитованого Наказу) такі паперові журнали:

– журнал обліку копіювання інформації (з якого на який носій, хто, коли, яку інформацію списав);

– журнал обліку стирання інформації[2] (хто, коли, з якого саме носія який файл якого обсягів і під чиїм контролем стер);

– журнал інсталяції антивірусних оновлень[3];

– журнал обліку роботи на АРМ ІСД-Інтернет[4] (ІСД-Інтернет – це обмежений вихід в Інтернет спеціально для військових, щось на разок програми дитячого серфінгу NetNanny);

– журнал реєстрації вхідних файлів[5] (реєстраційний номер, звідки, з якого на який носій, чий, якого обсягу файл, хто передав, хто отримав, хто стер): це придумано спеціально для своєї електронної пошти, щоб жоден файлік не прокрався непомітно!;

– журнал реєстрації вихідних файлів[6] (те саме);

– апаратний журнал[7], або ж Журнал обліку роботи електронно-обчислювальної машини (сюди знову пишете час вмикання та вимикання, але додатково – про вимушені перерви в роботі та їх причини, час проведення технічного обслуговування, дані про те хто його проводив, які виявлені несправності та результати “контролю посадовими особами технічного стану)[8]...

Не забудьте ще кілька “карток обліку” та списків (заповнюється “під час підключення компа до різних мереж), “список допущених для роботи з ПЕОМ”, і ви будете сміятися, але паперовий і затверджений керівником... журнал паролів.

Щоб мало не здалося, на рівні військової частини необхідні ще “Журнал обліку програмного забезпечення військової частини” (наче людям, завдання яких бити ворога, є діло, на чому працюють їх бойові планшети), Журнал обліку ВСІХ В ЧАСТИНІ носіїв інформації (а “секретна” армійська флешка робиться обгортанням звичайної флешки папірчиком з печаткою частини); і Журнал оновлення антивірусних баз. А окремо на будь-які автоматизовані системи – Журнал обліку роботи і, знову-таки, Журнал обліку паролів...

Ні, ще не кінець. Якщо ви обробляєте інформацію з обмеженим доступом – ви маєте зареєструвати так званий “комплекс захисту інформації”, підготувавши попередньо окреме “режимне” приміщення. А вже як приміщення готове – створити 48 (це не образний вираз, а реальна цифра) різних журналів, списків, інструкцій, заяв, переліків, актів та формулярів, які необхідні для реєстрації комп’ютера. Включно з документами “Модель порушника” та “Модель загроз”, які пишите чомусь ви, а не фахівець з кібербезпеки.

До речі, за таку реєстрацію ваш орган військового управління буде платити неабиякі гроші (з урахуванням періодичного поновлення дозволу). Бо ж “категоруванням” службових комп’ютерних систем та призначених для їх розміщення приміщень у нас займаються виключно хто? Комерційні структури!..

4. Технологічний ідіотизм: фіналізація

У посиланнях вище процитовано не всі “керівні документи”, оскільки частина з них має гриф обмеження доступу. Але важливо також ось що: для кожної з військових мереж (і для кожного рівня обмеження доступу в рамках кожної військової мережі) у вас повинен бути... окремий пристрій.

Згідно цих вимог у командира частини, наприклад, повинні стояти на робочому місці 7 - 8 окремих комп’ютерів/пристроїв для роботи в різних підсистемах управління. Ну, мінімум з того, що потрібно: автоматизована система управління військами в цілому, одна-дві системи управління артилерією, система документообігу, система управління персоналом, кілька (дротова + IP стаціонарна + мобільна) систем зв’язку. Але водночас діє вимога, що вони не можуть знаходитися поряд і використовуватися водночас. Тобто, який би ви не мали рівень доступу – ви не маєте права працювати одночасно з пристроями різних рівнів доступу. Лише по черзі, щоб вам не прийшло в голову скопіювати щось з однієї системи/мережі в іншу, інакше, як через зареєстрований в спеціальному журналі лазерний диск або обгорнуту папірчиком з печаткою флешечку. У кращих частинах (де командир намагається одночасно втримати фокус управління військами і не порушити “керівні вимоги”), намагаються вийти з цього використанням терміналів із механічним перемиканням (за допомогою великого пакетного рубильнику) джерел інформації – але з перемінним успіхом, бо загальна обстановка може бути занадто динамічною і складною, щоб оцінювати її методом послідовної роботи майже з десятком різних інформаційних систем...

Але і це ще не все.

Те, про що йшлося вище – це, так би мовити, “технічні вимоги”. А існують ще вимоги загальні. Адже накази про електронний документообіг діють лише для Генерального Штабу та Міноборони. А для військових частин діють норми, вказані в Наказі НГШ № 124 “Діловодство в збройних Силах”. І вони говорять, що все, що ви напрацювали у якості документів – ви зобов’язані роздрукувати, зшити, зареєструвати оригінальним підписом і “мокрою” печаткою, і передати до архіву.

Так: електронний та паперовий документообіг ведуться в Збройних Силах ПАРАЛЕЛЬНО. І у такий спосіб необхідно оформити УВЕСЬ документообіг (телеграми, накази, доручення, заявки, розслідування), окремі документи в якому сягають обсягу до тисячі сторінок. І це не враховуючи знаменитих “Особових справ”...

І останній аспект. Середня потреба частини в сертифікованих “комплексах захисту інформації” – близько 100 (ста!) штук. Це зрозуміло, оскільки тільки вхідних та вхідних документів без обмеження доступу за рік через штаб частини проходить близько 20 тисяч. Статутні вимоги, нагадаю, включають надання до кожного наказу – адекватних для виконання “сил і засобів”. Отже, скільки, ви гадаєте, в частині є доступних для роботи категоризованих комплексів обробки інформації (окрім тих, що стоять в апаратних зв’язку та налаштовані на отримання та відправлення, фактично, пошти)? 1 – 2, і обидва в штабі. І всі 20 тисяч вхідних-вихідних документів, як правило, помічені, як створені саме на цих двох комплексах, постійно “заюзаних” черговими офіцерами штабу...

Що це означає? Що уся система підготовки документації, включно звітності, на тактичному рівні є профанованою.

Про це знають всі. Але це усіх влаштовує.

Чому?

Тому, що якщо ви придумали і узаконили умови, які неможливо виконати в принципі – у вас усі будуть гарантовано винні. І кожному можна буде вліпити, принаймні, догану.

А немає кращого засобу ручного управління, як усіх зробити гарантовано винними.

Тисячі людей працюють на забезпечення спеціальної складності, яка вже не забезпечує результат, а забезпечує лише подальше розширення та поглиблення звітності, із залученням все більшої і більшої кількості персоналу. Той персонал не створює власне ніякого продукту або бодай корисного результату, а намагається створити нескінченні звіти, описи та регламенти з єдиною метою обґрунтування власного існування. Розуміючи, що робота буде оцінена за звітність, а не за щось осяжне, персонал не приймає самостійних рішень, не працює, він максимум контролює. І ракова пухлина розростається.

5. Результати

Перше: неймовірна втрата часу, неймовірна втрата людських ресурсів. Ми знаємо, скільки лопат, солдат та часу необхідно, щоб викопати окоп під бронетранспортер – але ніхто не ризикує навіть приступати до обрахунку, скільки людино-годин (і які шалені суми грошей) уходять на ведення цього паперового шаленства, 99,9 відсотків якого з’їдається мишами по так званих “архівах”, ніким жодного разу не використаних.

Друге: абсолютне небажання військових частин впроваджувати автоматизацію, навіть якщо вона і доступна. Справді, який дурень замість однієї, паперової, бюрократичної системи, яка і так з’їдає 80 відсотків часу, візьметься вести, фактично, три: паперову, автоматизовану, і паперово-звітну про хід роботи і процесів в автоматизованих системах?!

Третє: практично повне нерозуміння завдань і можливостей автоматизації вищим військовим керівництвом. Знаменита фраза з прес-конференції колишнього Головнокомандувача щодо провідної системи бойової автоматизації “Дзвін”, яка успішно пройшла вісім польових іспитів, мовляв, столи, стільці і залізяки є, програмного забезпечення нема – стала в армії мемом.

Четверте: неможливість інтегрувати до загальної системи автоматизації масу розробок, які робилися задля підвищення функціональності військ/сил, а не задля паперової звітності. Відомі дослідно-конструкторські роботи, які робляться десятками років без жодного осяжного результату; з іншого боку, чимало цілком ефективних зразків зброї та інформаційних систем не можуть бути поставлені на озброєння.

П’яте: повний волюнтаризм у прийнятті рішень. Найяскравішим прикладом є зупинка лише за останній рік практично усіх програм військової автоматизації лише двома “видатними діячами”: начальником профільного управління розвитку галузі (зацініть іронію!) та записним “борцуном з корупцією” (а судячи з публікацій фахівцем зі створення конвертаційних центрів[9]), який просто “накидує на вентилятор” у блозі... І це не жарти: розгромлено півдесятка перспективних проектів, непрофінансовано стільки ж проектів, вже узятих на озброєння; забезпечене гарантоване відставання у засобах автоматизації від супротивника вже не на рік-два, а на п’ять і більше.

6. На кого працюємо?!..

Останнє питання є особливо важливим. За фактом, на кого ви об’єктивно працюєте, визначається прямими результатами вашої діяльності, а не інтенціями, якими ви керуєтесь. В Україні ситуація “корисних дурнів” є не те що розповсюдженою, а катастрофічною. Останні роки стало модним прикривати відверто-руйнівну діяльність “боротьбою з корупцією” – однак в автоматизації на те є три цікаві аспекти.

По-перше, в принципі неможливо знайти потужну фірму-виробника, яка за усі роки нашої незалежності, переживши Кучму, Ющенка, Януковича та їх наступників, жодного разу не вступила у якісь угоди з представниками влади. Але навряд чи це означає, що винне було керівництво фірми: претензії варто висувати саме замовникам: військовим та державним посадовцям.

По-друге: за вже два роки безперервних аудитів і перевірок у сфері військової автоматизації – ніхто не заарештований і навіть не “одоганений” за корупцію. Тобто реальні, як для суду, докази корупційних дій просто відсутні. Присутні по-більшості пропагандистські закиди, які дозволяють безвідповідальним балаболам утримуватись на плаву зрадофільської популярності та перепливати з ГО-шки до ГО-шки, з засідання на засідання, з фуршету на фуршет.

По-третє: дії власне “правдоборців”, в результаті яких майже повністю знищено цілу галузь і забезпечено технологічне відставання від супротивника – підпадають не те що під корупцію, а під статтю “Державна зрада”. А ось цим чомусь ніхто не опікується...

7. Що робити?

Як казав сантехнік з анекдоту, “тут не просто крани течуть: усю систему потрібно міняти”... Урядові це стало зрозумілим ще з кінця 2016 року, з появою “Офісу реформ”, а далі з розповсюдженням “директоратів трансформації” та “цифрової трансформації” практично по усім міністерствам. Питання, однак, наскільки ця нова інфраструктура цифровізації є ефективною без тих самих “сил та засобів”. Адже найбільший ризик полягає у майже повній відсутності тяглості в рамках адміністрацій вищого рівня.

Контраверсія застосування “директоратів”, завданням яких є запустити процес перманентних змін жорстко усталеної та формалізованої системи ідіотських “правил”, спрямованих на розбухання апарату бюрократії, полягає ось в чому.

Якщо діяти згідно наявних “нормативних документів” – ви швидко повертаєтесь до початкової ситуації, і створюєте лише чергову інструкцію не лише у старій стилістиці, а і зі старими підходами до проблеми.

Якщо плюнути на “нормативні документи” і дивитись лише на техніко-технологічні можливості, що просто доступні на ринку – все, що у вас зроблено, буде логічним, прозорим, дешевим і надійним, але абсолютно незаконним. І цю незаконність вам швидко доведуть, бо ви порушите монополію бюрократичного апарату на прибуток. А правда, підтверджена на тактичному рівні, полягає в тому, що лише засобами системного адміністрування застарілої корпоративної техніки, яка валяється на OLX за ціною 300 гривень пара, можна досягти результатів, на які витрачаються сотні мільйонів державних коштів у рамках нескінченних “наукових” та “дослідно-конструкторських” робіт.

Сьогодні програма цифрових реформ, і особливо програма цифрових реформ у ЗСУ, застигла в очікуванні Управлінського Рішення. Навіть – Волюнтаристського Рішення. В очікування появи Практика, який не побоявся б негативу охаювання балаболами та формалістами, приймаючи “непопулярні” рішення. І мав би сміливість грубо (та, у формальному сенсі, протизаконно) зламати бюрократичну стіну парперотворців, генераторів інструкцій та фейсбучних грантожерів.

Не заздримо такій людині, якщо вона з’явиться, і особливо – у Збройних силах. Але без появи такої людини я можу лише констатувати, що найголовніша ІТ-реформа, тобто IT-реформа в Армії, дійшла стану повного блокування.

Останні політичні зміни, через які до вищого керівництва приходять люди з реальним (і що важливо – переможним, а не програшним!) бойовим досвідом, як і з реальним розумінням ролі сучасних технологій, дають певну надію на позитив. Це імена, повага до яких у Збройних Силах є значною як через особисті й професійні якості, так і через безпосередній вклад у розбудову сучасної Армії.

“Замкнуті кола розриваються надзусиллями” – казав один класик. “Щоб знищити супротивника, недостатньо придушити його вогнем артилерії; доведеться ще пішки перейти поле бою” – казав інший класик, місцевий.

Все виходить на те, що у справі армійської цифровізації та автоматизації – час підніматися, і йти через поле.

Або — просто забути про те, що у цій сфері ми маємо якісь амбіції...

Автори: К.е.н., підполковник Юрій РАДЧЕНКО, співзасновник експериментального підрозділу автоматизованих систем бойового управління;

лейтенант запасу Павло ПАВЛЕНКО, екс-командир експериментального підрозділу автоматизованих


[1] Наказ МОУ №372 від 01.06.2021 “Керівництво з технічного забезпечення обладнанням інформаційно-телекомунікаційних систем”

[2] Додаток 5 до Інструкції з антивірусного захисту в ІТС МОУ та ЗСУ (Наказ МОУ №391 від 26.07.2017)

[3] Додаток 6 до Інструкції з антивірусного захисту в ІТС МОУ та ЗСУ (Наказ МОУ №391 від 26.07.2017)

[4] Додаток 12 до Порядку використання мережі Інтернет у системі МОУ (Наказ МОУ №727 від 28.12.2016)

[5] Додаток 10 до Інструкції з обміну інформацією в автоматизованій системі управління Збройних Сил України “Дніпро” (Наказ МОУ №44 від 29.01.2015)

[6] одаток 4 до Інструкції з обміну інформацією в автоматизованій системі управління Збройних Сил України “Дніпро” (Наказ МОУ №44 від 29.01.2015)

[7] Додаток 69 до Керівництво з технічного забезпечення зв’язку та АСУВ (Наказ НГШ ЗСУ №22 від 11.04.2003)

[8] Додаток 68 до Керівництво з технічного забезпечення зв’язку та АСУВ (Наказ НГШ ЗСУ №22 від 11.04.2003)

[9] https://analytics.hvylya.net/236982-reformatori-ukrajinskoji-armiji-znayomtes-yaroslav-gonchar-ekspert-z-finansovih-operaciy