Реалізація політичної ідеї має давати утилітарні та метафізичні результати, причім не лише для «цільової аудиторії». Якщо ідеологічна активність не призводитиме до таких результатів, то разом з політиками у небуття відправляються цілі страти та нації, яких ці політики представляли.

Так в Україні відійшли на маргінес комуністи разом з соціалістами, розмивши соціальну базу та фактично ліквідувавши лівий політичний спектр, так серйозно похитнувся авторитет росіян на пострадянському просторі, і точно така доля чекатиме на українців асоційованих з ідеологами українського націоналізму. Тому що не можна будувати незалежну Україну і на 30-му році незалежності прийти до звинувачень у зовнішньому управлінні, практично втративши політичну та економічну суб’єктність. Так само не можна називатися націоналістами та ходити на гей-паради, бо так вимагають іноземні грантодавці.

Останній епізод ідеологічної активності в Україні відбувся 2014 року. Піднявши на щит гасло свободи ми отримали падіння рівня життя та масу економічних проблем, причиною яких стало владне свавілля. До нематеріальних «успіхів» свободи та гідності варто віднести соціальну апатію та дезорієнтованість населення, відмову від життя та небажання розмножуватись (на останнє «досягнення» вказують катастрофічні демографічні показники).

А тепер порівняймо це все з роботою, наприклад, ідеологів реформації християнства, які реалізували нову ідею спасіння душі через сакралізацію праці, тому що їх не влаштовувала ситуація, коли буденна та обов’язкова справа трактувалася як покарання і була джерелом самопригнічення. Нова ідея спасіння душі зробила працю творчою необхідністю на шляху до Бога, а сама інноваційна ідея з одного боку послужила для забезпечення матеріального добробуту, а з іншого – позначилася на морально-етичних якостях представників Західної цивілізації.

Можна підійти з іншого боку. Незважаючи на жорстоку непримиренність до релігійного світогляду світські ідеї просвітництва та модерну, які сакралізували розум та замінили віру у Бога вірою в науку також зробили серйозний поступ у напрямку науково-технічного прогресу та гуманності. Тобто і тут реалізація ідей мала позитивні матеріальні та нематеріальні наслідки.

Звичайно, хтось скаже про маніпулятивність таких порівнянь з причини неспівставності часових історичних проміжків. Але для того, аби визнати, що туристична група заблукала у морозних зимових Карпатах не обов’язково очікувати перших відморожень.

Тому, повертаючись до українських реалій, абсолютно логічними є поява активістів, котрі ведуть роз’яснювальну роботу серед населення не лише про деструктивний вплив «бандерівської» ідеології на економіку та мирне життя, але й представляють саму ідеологію як зло. Паралельно можна спостерігати появу політичних суб’єктів, які намагаються представити розуміння політики як господарську діяльність, оформивши «децентралізацію» новою державною ідеологією на базі якої відбудеться перезаснування країни у союз вільних хуторів.

Всі ці «ідеї» уже починають реалізовуватись. Індикаторами їх реалізації є «озеленення» політичного ландшафту, тобто зникнення з політичної карти традиційних помаранчевих та біло-блакитних кольорів та прихід до влади на останніх місцевих виборах представників локальних господарських проектів, такі як «Самопоміч» Садового, «Пропозиція» Корбана, «Українська Стратегія Гройсмана» й так далі.

Цікаво, що перемогу Зеленського та «Слуг народу» в Україні охрестили безкровною люстрацією старих політичних еліт. Але це неточний та не головний висновок. Насправді «озеленення» України фактично є початком фіналізації національного проекту започаткованого 1991 року та розплата за відсутність матеріальних та нематеріальних результатів Революції Гідності 2014 року. Слова Зеленського «я не ваш опонент, я ваш вирок» мають розплющити очі саме спадкоємцям націонал-демократів, які тішать себе ілюзіями повернення до влади Порошенка. Зеленський є не стільки вироком для Порошенка, скільки могильщиком української претензії на спроможність та самодостатність. І зовсім не тому, що він є ворогом національного проекту чи тому, що має «збиту» ідентичність як російськомовний єврей з індустріального радянського анклаву. А тому що Зеленський є продуктом тридцятирічної безсуб’єктності націонал-демократів та стоїть в одному ряду з ющенками, тимошенками, порошенками.

Неадекватність реєстрових українських інтелектуалів, частина з яких зараз зайнятті написанням урочистої промови до тридцятиріччя Дня незалежності є очікуваною. Але розцінювати згортання початого 1991 року чи утилізацію подій 2014-го як шанс розпочати нарешті щось правильне, продуктивне, перспективне, потрібне є ілюзією з кількох причин. По-перше, альтернативні ідеї є неспроможними з-за інфантильності, антигуманності та примітивної корисливості (тобто за них ніхто не збирається жертвувати). По-друге, вони не враховують прихованих метафізичних потреб автохтонів – чисельної групи, яка відрізняється від інших потужною соціальною енергією та природним правом на ідеологічну ініціативу (якою б дурнуватою ця ініціатива не була). Всі ці недоліки чітко прослідковують в ідеях «слуг народу», які є прототипом нового курсу.

Тому нам потрібно зосередитись на аналізі причин невдач початого 1991 року, оскільки вийти з цього проекту безкровно і недраматично не вийде, а головне – виходити теж нема особливо куди.

Незалежність в контексті чужого

Людям з «імперським» (самодостатнім) мисленням День незалежності не потрібний. Відсоток таких людей в Україні наближається до нуля, тому піднімати питання відмови від державного свята, звичайно, не можна. Цього не роблять навіть США та Росія, хоча для останньої цей день виглядає особливо карикатурно. Все що могли дозволити собі американці як імперська країна, так це відмовитись від державної мови.

Популярные статьи сейчас

Трагически погибла "Бегущая за солнцем", украинская рекордсменка Долган

Клиентов ПриватБанка, Ощадбанка, monobank предупредили о важных изменениях

Тина Кароль заговорила о воссоединении с Даном Баланом

Ощадбанк и ПриватБанк уйдут с молотка: чего ждать клиентам

Показать еще

Однак, якщо ми залишаємося в рамках незалежності, то маємо розуміти її суть. Незалежність це не просто ефемерне звільнення від якоїсь абстрактної залежності, незалежність – це відторгнення чужого. В імперській парадигмі чуже не відторгається, а привласнюється і видається за своє. Оголошення Росією українського борщу російською національною стравою є прикладом імперського мислення. Прикладом «незалежного» мислення є відторгнення окрошки та докладання надзусиль на доведення комусь, що борщ це українська страва. Базовим протиріччям української незалежності є нездатність артикулювати чуже. Саме ця нездатність є справедливою підставою вважати українців гомогенними з тими від кого вони нібито унезалежнились, але по-факту продовжують мати психологічну, ментальну та утилітарну залежності. Це дуже помітно збоку, що, власне, і є причиною відмови Заходом у наданні летальної зброї у війні з Росією.

Матеріальна та метафізична складові чужого

Матеріальне явно поступається метафізичному як причина відторгнення чужого. Частіше навпаки – воно є причиною спорідненості з чужим. З матеріального, якого намагалися позбутися українці у 1991 році, можна згадати хіба атомну енергетику. Це пояснюється психологічною травмою Чорнобиля, яка водночас бодай частково пояснює відмову українців від ядерної зброї.

Ключову роль у відторгнені чужого є метафізичні артефакти: мова, культура, релігія, раса, ідеї тощо.

Як відомо революцію робить активна меншість. Ідею незалежності проводила у життя також активна меншість, яка спиралася на пасивну більшість. Якби не було цієї зв’язки, то незалежність не стала б реальністю. Українська незалежність 1991 року – це відторгнення чужої метафізики: російської мови, російської культури, московського православ’я, комуністичних ідей, російських соціальних практик. Першою ущербністю української незалежності 91-го була не здатність артикулювати чуже. З усього чужого були озвучені: радянське минуле, комуністична ідея та ідеологія як така.

Другою ущербністю незалежності була демонізація комуністичної ідеї та всієї ідеологічної спадщини марксизму. Треба розуміти, що СРСР був прозахідним проектом, у якому реалізовувались передові ідеї західних мислителів, і не лише Маркса. Як реалізовувались і ким реалізовувались – то уже інше питання.

Отже, замість того щоб відторгнути російське українці радикально відторгли марксистське. В результаті ми отримали розвал колективних форм захисту прав людини найманої праці, а також підважили системи, організація роботи яких будується виключно на принципах солідарності, комерціалізувавши їх. Яскравим прикладом є система охорони здоров’я. Сюди ж треба віднести проблему з так званою неефективністю державних підприємств, приватизацією облгазів і так далі. Натомість ми отримали масову забудову країни московськими церквами, експансію російської культури та капіталу.

Утилітарні та метафізичні потреби прихильників незалежності

Передача естафетної палички національного проекту народженого у 1991 році від Чорновола та Лук’яненка до Порошенка і Гройсмана викликала криву посмішку. Трансформація національного проекту в «озеленення» країни з повною дезорієнтацією населення, депопуляцією, згортанням матеріальних і нематеріальних перспектив налаштовують на пошук пояснень. Принаймні, мали б налаштовувати. Перспективним напрямком пошуку таких пояснень є дослідження потреб прихильників незалежності. Для зручності потреби людини можна поділити на утилітарні та метафізичні. Такий поділ є більш вдалим у порівнянні з дихотомією буття на матеріальне та духовне. Потрібно розібратися у чому причина тридцятирічного провалу – переважанні утилітарного над метафізичним чи причина у неправильній метафізиці прихильників незалежності?

Актуальність першого питання пояснюється тим, що перекіс у напрямку корисливого завжди призводить саме до матеріального неуспіху у віддаленій перспективі, а для когось вже у близькій. З висоти погляду тридцяти незалежних років та не вдаючись у деталі ми можемо стверджувати, що головною метою прихильників самостійності було задоволення матеріальних потреб. У цьому нема трагедії якщо такі прагнення урівноважуються метафізичними, а останні передують, а не слідують за матеріальними цілями. Інакше нація, яка обрала курс на незалежність, ніколи не зможе жбурнути в обличчя подарунок, тобто набути реальної незалежності. Прихильники незалежності не лише не відмовлялись від цінних подарунків, але активно їх випрошували. Так втрачалася суб’єктність. Примат утилітарного – це третя ущербність української незалежності.

Однак самими важливими є метафізичні потреби. Їх варто розділити на явні (проявлені) та приховані (непроявлені). Це сама непроста і недосліджена частина незалежності, яка, власне, і приховує причини наших невдач. Домінуючою проявленою метафізичною потребою прихильників незалежності є мовна самодостатність та національна ідентичність. Попри наявність значного відсотку населення (15-20%), яке заперечує природне право автохтонів на мовний контроль публічного простору, головною проблемою проявленої метафізики є не екзистенційні вороги українського, а заміна духовного та етичного на мовне та фольклорне. Це четверта ущербність української незалежності. Як результат – нездатність продукувати етичні норми, позичати етичні норми, дотримуватись етичних норм, формувати правила та системи.

Найбільш яскраво четверта ущербність незалежності проявляється все в тій же охороні здоров’я, де намагаються побудувати безсистемність, підмінюючи систему моделлю фінансування. Трохи відійдемо в бік задля наочності. Система – це правила, які виконуються за замовчуванням без застосування засобів зовнішнього контролю та насильства. Добровільне дотримання правил забезпечується етичними нормами, які мають універсальне застосування. Етичні норми приймаються елітою – стратою, яка демонструє приклади і зразки поведінки. В безсистемній парадигмі рішення приймається на базі емпатії та моралі: стало шкода пацієнта, який корчиться від болю – зменшили ціну, не стало шкода пацієнта – протягнули час больового синдрому, щоб більше заробити. Інституціаналізованим прикладом та структурним відображенням безсистемності та неетичності є Національна служба здоров’я України – яка експлуатуючи турботу про пацієнта та висуваючи формально правильні вимоги до медичних закладів не включає у тариф витрати для виконання цих вимог і в якості покарання припиняє фінансування закладів, позбавляючи громадян доступ до будь-якої допомоги.

Четверта ущербність незалежності стосується як світських форм духовності, так і релігійних її форм. Причім в Україні і світськість і релігійність є надійним джерелом морально-етичної деградації особистості.

Однак найпотаємнішими і найважливішими є приховані метафізичні потреби прихильників незалежності. Приховане і потаємне не є синонімом порочного. Порочним його робить примітивність та аморальність. Примітивність та аморальність прихованих метафізичних потреб самостійного життя – це п’ята ущербність незалежності.

Ретроспективний аналіз тридцятирічного періоду показує, що базовими прихованими метафізичними потребами українців є прагнення вибитись в люди, допрацювати до пенсії та пристроїти дітей. Це якщо представити потреби у гротескному вигляді. У більш наукоподібному вигляді приховані метафізичні потреби артикулюватимуться як презирство до праці, марнославство, кіч тощо. Прихована метафізика це історія про те як українці насправді збиралися використати свободу. І це пояснення чому самостійність призвела до втрати суб’єктності, свобода привела в стійло рабства, а похід за гідністю завершився приниженням.

Висновки

Команда Володимира Зеленського уже представляє концепт-державу на наступних 25 років. Концепт є сумою явних та приховані метафізичні потреб різноорієнтованих сторін. Він складається з фасаду та нової економіки утвореної реальними суб’єктами. Фасад це українська мова в органах влади, синьо-жовтий прапор, гімн, герб, армія, правоохоронні органи, державні чиновники. Суб’єкти це представники Західних фінансово-політичних інститутів (МВФ, уряди деяких країн), представники транснаціональних корпорацій та регіональні еліти. Нова Конституція країни прийматися не буде. Ми житимемо за старим Основним Законом, який навіть не будуть звинувачувати в популізмі чи недосконалості. На Конституцію просто не зважатимуть. Чи приймемо ми такі правила на наступні 25 років залежить від нас.

Пропонуємо також ознайомитись з розмовою з Олегом Покальчуком про «Перспективи українського проекту на тридцятому році незалежності».

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, страницу «Хвилі» в Instagram.