Нещодавно у «CEO Club» відбулися дебати між прихильниками та противниками лібертаріанства. Прибічників лібертаріанства представляв Володимир Федорін, головний редактор «Forbes Ukraine», а критиків – Андрій Баумейстер, доктор філософських наук. Модератором дискусії виступив співвласник компанії «Нова Пошта» Володимир Поперешнюк.

Незважаючи на дуже незначну кількість людей в нашій країні, знайомих зі словом «лібертаріанство» і ще меншу кількість шанувальників цієї політико-філософської концепції суспільна важливість дискусії є надвисокою, оскільки обговорення торкалося такої категорії як свобода, боротьба за яку виявилася головною рушійною силою всіх політичних, соціальних та економічних процесів Західної цивілізації. Тому, аналізуючи подію, важливо не намагатися підтримати одну зі сторін обговорення, а зрозуміти як еволюціонувало наше ставлення до свободи, змінилося її розуміння. Також було б не зайвим позначити аспекти, які потрапили до дискусії, зафіксувати висновки і наголосити на моментах, які не заслужено залишились поза увагою і потребують подальшого осмислення.

Емансипація

Для обговорення таких глобальних питань як еволюція свободи в контексті політичних теорій важливий початок. Модератор та спікери очікувано стартували з дефініцій та узгодження понятійного апарату, але це не зовсім зручна точка входу у проблему. Можна, наприклад, було почати з емансипації.

Розвиток Західної цивілізації це безперервний процес звільнення від залежностей, скасування обмежень, зрівняння у правах тощо. Тобто історія Заходу – це постійний процес розгортання свободи. Істотно вплинуло на перебіг емансипації в Західній Європі християнство. Доктрина індивідуальної відповідальності перед богом, активно підтримана прогресивними протестантськими течіями зробила зовнішню свободу обов’язковою умовою духовного розвитку, фактично санкціонувавши боротьбу за цю форму свободи. Зовнішня свобода стала потрібною. Потрібною для того, аби прожити власне, а не чуже життя, пройти свій шлях до бога. Стати духовною людиною ідучи чужими протоптаними стежками і живучи не своє життя з певного часу (орієнтовно XVII – XVIII століття) почало вважатися неможливим. Ну, й для спасіння душі просто бути вільним всередині, будучи невільним ззовні уже було недостатньо.

Однак намагання традиційної Церкви зберегти владу та утримати контроль над народними масами шляхом розщеплення свободи дала свої «плоди» у вигляді Французької революції – авторам концепту самодостатності внутрішньої свободи як новітньої форми духовності розрізали животи, вішали на кишках та відтинали голови. Але епоха модерну – це не лише заперечення бога та перехід на суб’єкт-об’єктну парадигму, це потужний удар по традиційній релігії, а разом з нею по внутрішній свободі з паралельною гіперболізацією зовнішньої. Тобто з однієї крайнощі Захід перейшов до іншої, що для нього є дуже властивим. Поступово зовнішня свобода ставала фетишем і у сучасному світі почала набувати потворних форм. Однією з таких потворних форм і є лібертаріанство – коли ви вільні ззовні (вільно пересуваєтесь, торгуєте, у вас багато грошей тощо), але є рабом всередині і так само собі не належите. Лібертаріанство, по суті, є виродженим лібералізмом.

Чи є цінністю свобода для консерваторів

Після того як модератором дебатів головною чеснотою лібертаріанства була оголошена установка на неагресію та ненасильство, одразу виникло питання щодо Андрія Баумейстра у якості опонента та критика цієї доктрини. В світлі останніх подій, пов’язаних зі створенням агресивної секти на «Youtube-каналі», звичайно, тендітний образ професора дуже правдоподібно нагадував насильника, але якщо серйозно поставитись до питання, то його краще сформулювати так: «чи є консерватори противниками свободи готовими до її примусового обмеження?».

Для того, аби відповісти на це питання варто визнати, що межа між класичними лібералами та консерваторами практично зникла. Починаючи з початку ХХ століття «віги» були остаточно поглинуті «торі» і фактично втратили політичну суб’єктність. Після цього ліберальну доктрину в Британії почали представляти консерватори, просуваючи свободу і борючись за неї з лейбористами. Питання лише у тому яку свободу вони просували і з якої метою.

Для консерваторів свобода є цілісною категорією і не поділяється на внутрішню і зовнішню. Свобода потрібна людині для вибору між добром і злом у побуті, подружньому житті, економічній діяльності тощо. Якщо у людини забрати свободу і примусити її слідувати настановам, які можуть бути навіть правильними, то така особа з часом перетвориться на морального урода і бездуховну істоту не здатну мати почуття. У якості прикладу лідерка консерваторів Тетчер завжди наводила СРСР як спільноту людей з виродженою мораллю та слабкою емпатією. У чому, власне, ми можемо переконуватися практично щодня, тут, в Україні.

Сучасним лібертаріанцям свобода не потрібна для вибору між добром і злом. Питання етики їх взагалі не цікавлять. Свобода їх цікавить як інструмент матеріального благополуччя, що є, по-перше, більш гуманним для людини, а по-друге, відкриває більше перспектив для моральності і духовності відповідно до теорії потреб піраміди Маслоу, ніж якісь там постійний обов’язок етичного вибору. Що вибирати, якщо ви голодні, і де тут мораль? Приблизно так міркують лібертаріанці, якщо їх починають діставати подібними запитаннями. Тут варто зафіксувати прірву у поглядах між класичними лібералами та лібертаріанцями.

Треба відзначити, що під час дебатів Андрій Баумейстр чітко артикулював особливості свободи класичних лібералів і наголосив, що батьки лібералізму XVII – XVIII століть були віруючими людьми, свобода була супутником духовності та моралі, а регулятором стосунків в соціумі були далеко не ринок і приватна власність. Важко сказати чи опоненти Андрія звернули увагу на цей факт і бодай задумалися, але сам по собі акцент на цьому моменті від відомої публічної персони є непересічною подією. Задача усіх нас звернути увагу на цю заяву.

При цьому Андрій Баумейстер, будучи прихильником консервативних цінностей, якось стороною обійшов той факт, що на «туманному альбіоні» наприкінці ХХ століття саме кабінет консерваторів проводив ліберальні реформи. Апеляція до цього прикладу могла б бути зручною нагодою, аби прояснити деякі моменти. Свобода – також є цінністю для консерваторів і для них абсолютно не чужим є Адам Сміт з його невидимою рукою ринку. Читати Адама Сміта своїх однопартійців закликала і «залізна леді». Тому що, як влучно підкреслив Андрій Баумейстер, рука ринку діє в рамках моралі, традицій і законів.

Популярные статьи сейчас

Скачки температуры и дожди с грозами: погода в Украине резко ухудшится

Дуда рассказал, идут ли разговоры о мирных переговорах между Украиной и РФ

Юристы ответили, нужно ли носить с собой военный билет

В Польше ввели новые правила подачи заявок на карту побыту

Показать еще

Продовжуючи тему різниці у поглядах, варто відзначити, що консерватори не виборювали свободу як привілею для заможних чи примус для бідних, а пропонували її як зразок відповідального життя для всіх. Так, консерватори є прихильниками ринку в економіці, але свобода у консерваторів класичного лібералізму це не примус до максимального розширення комерційно-торгових взаємин на всі сфери життя, і не скерування на новітню дорогу здобуття матеріальних благ в рамках теорії кування свого щастя самостійно. Це вольова пропозиція торувати власний шлях до бога здійснюючи постійний вибір між добром і злом в індивідуальному та громадському житті, долаючи різні спокуси, у тому числі спокусу накопичення матеріальних благ. Ліберал Адам Сміт, на противагу сучасним лібертаріанцям, ввів надзвичайно скромний образ життя і витрачав зарплату на благодійництво.

Духовне, скажемо так, розуміння свободи було узагальнене афоризмом Алексиса де Токвіля, який приблизно сказав наступне: «Свобода є самоцінною, а той хто шукає в свободі зиск – народжений для рабства». Загалом це узагальнення і є відповіддю на питання щодо цінності свободи для консерваторів та класичних лібералів.

Свобода по-лібертаріанськи

«До гідності людини належить її свобода», - ці слова належать одному з німецьких християнських філософів. Не можна сказати, що лібертаріанська свобода аж ніяк не має відношення до гідності, і що люди, котрі намагаються мінімізувати вплив державних органів влади укомплектованих мародерами є морально ущербними. Безперечно, чималу частку лібертаріанців принижує роль статиста – коли державні фіскальні органи силою відбирають у них зароблене зовсім не на суспільне благо, а на будівництво чергвого багатоповерхового приватного палацу. Принизливо почуваються і підприємці чи інноватори, які задля реалізації своїх комерційних чи індустріальних ідей змушені платити данину ожирілим мордам з посвідченнями державних службовців. Лібертаріанство та лібертаріанці в Україні різні – це правда. Але диференційований підхід не повинен скасовувати інтегральності або цільності. Українське лібертаріанство як цільна доктрина та її прихильники разом мають дуже неприглядний образ. І це не вульгарне узагальнення, а інтегральна характеристика. Вся проблема у розумінні свободи більшістю.

Сучасні, особливо українські, лібертаріанці шукають у свободі матеріальний зиск. Свобода, яка не приносить профіту їм не потрібна. Лібертаріанець не прагне жити своє життя, для нього головне прибуток, і якщо цей прибуток буде вищим під юрисдикцією Путіна чи Байдена, то значить так і буде. Тому ліберал може бути націонал-лібералом, а лібертаріанець не може мати такої приставки за означенням.

Свобода лібертаріанця ніяк не пов’язана з мораллю, за духовність годі й говорити. Це проблема чомусь взагалі не потрапила в обговорення. Мораль у вільного лібертаріанця це абсолютно індивідуальна річ, справа кожного, так би мовити, яка не має ніякого відношення до вільного обміну. Складається враження, що добровільність є абсолютним еквівалентом моралі. Моральним є все що є добровільним.

Інтегрально та промовисто розуміння свободи проявляється лібертаріанцями в сфері охорони здоров’я. Там їх цікавить лише недобросовісна конкуренція. Все що заважає підприємництву є несправедливим. Для того, аби встановити справедливість потрібно позбавити державу конкурентних переваг. Як? Дуже просто – припинити бюджетне фінансування охорони здоров’я. Не боротися з державою за доступ до бюджетних коштів, це ж треба витрачати зусилля брати на себе зобов’язання, а тупо поставити всіх у рівні умови. Чим це закінчиться і які матиме наслідки в гуманітарному сенсі лібертаріанців не цікавить. Той факт, що США витрачають 25% свого бюджету, що складає 5,7-5,9% ВВП, на відшкодування за надану медичну допомогу громадянам при фіскальному відсотку ВВП 27%, а Україна витрачає 10% бюджету, що складає 3% ВВП при фіскальному відсотку 37% українських лібертарианців також якось не цікавить. Про такі речі як відчуття дискомфорту від невиконаного обов’язку перед хворими співгромадянами внаслідок несправедливого перерозподілу зібраних податків чи недостатньо виділеної частки ВВП на події, кошти на які мають бути зарезервовані заздалегідь у повному об’ємі годі й говорити. Ось несправедлива конкуренція – це несправедливість. А все інше, то таке.

Дуже важливо розуміти, що прихильники нульової держави зовсім не збираються боротися за свободу з самою державою, докладаючи зусиль та ризикуючи життям. З державою вони збираються боротися опосередковано, через постійне реформування громадян, використовуючи податкову, прокуратуру, поліцію. Приклад – Данило Гетманацев. Цей чувак буде реформувати людей допоки не розвалиться держава. В цей ряд можна сміливо ставити Микиту Потураєва з його земельною реформою, Льоху Гончаренка та інших арахамій. Це все лібертаріанці.

Зв’язок свободи та етики

Апеляція до природи класичного лібералізму нехай і по дотичній, але торкнулася зв’язку свободи та моралі. З позиції прихильників лібертаріанства стало очевидно, що свобода ніяким чином не конфліктує з мораллю. Більше того – вона ніяк з нею не пов’язана.

В англосаксонському світі при реалізації ліберальної доктрини дуже прискіпливо ставилися до поведінки людини в сім’ї, соціумі та бізнесі. Така прискіпливість витікала з концепції єдності буття. Буття не поділяється на фінансове, економічне, наукове, спортивне, мистецьке, творче, духовне. Тому все що ми робимо в різних сферах життя, з погляду протестанта, має значення у формуванні нашої духовності та моральності. У традиційній версії християнства, тобто це загальна проблема, буття розділяється на мирське та духовне, що закріплено давнім смислом: кесарю – кесареве, а богу – боже.

Українські християни просунулися трохи далі. З понеділка по суботу вони рекламують на науково-практичних конференціях фуфломіцини, «розводять» коронавірусних пацієнтів на ПЛР тести та КТ, впарюють страхові поліси неіснуючих страхових компаній, розбавляють на базарі молоко водою, а на заправках бензин, підмішують повітря у газ, пишуть замовні статті для злодіїв і бандитів при владі і так далі, а у неділю всі вони ідуть до церкви і на день до обіду стають духовними. В розумінні навіть сучасних націонал-лібералів поведінка людини з понеділка по суботу ніяк не впливає на етику людини і тим більше на її духовність. Але десь глибоко ці люди усвідомлюють, що вони щось роблять не вірно й інколи ці невірності потрібно якось і чимось компенсовувати. Наприклад, пожертвуваннями на фронт чи «ковідні» шпиталі, або участю раз на десять в українських революціях на Майдані.

У лібертаріанців все не так. У них є повна впевненість у правильності та етичності власних дій щохвилинно, якщо, звичайно, їхні дії скеровані на результат. У них немає відчуття, що вони щось роблять не так і його треба замолювати. Лібертаріанці переконані у тому, що людина діє морально автоматично, в рамках десяти заповідей. Вона не може діяти інакше. Тому лібертаріанці ніколи не говорять про мораль. І дуже дивуються людям, які порушують ці питання. Все що сприяє успіху та вирішенню поставлених задач у прихильників цієї філософсько-політичної течії є моральним. «Прогіб» під клієнта чи приниження перед начальником є етичним вчинком, якщо це принесе профіт. Паралельно сам «прогіб» інтерпретується як служіння. Незважаючи на побіжність висловлювань з цього питання, позиція лібертаріанців просто явно була продемонстрована під час дебатів.

Еквівалент моралі у лібертаріанців, тобто те про що пересічні турбуються бодай періодично, це особливості поведінки, які не пов’язані з виконанням роботи на результат. Наприклад, замовлення повій під час «парламентських вікон». Такі особливості, на думку лібертаріанців, взагалі не мають ніякого відношення до моралі, а інтерес суспільства та осуд таких дій, трактується ними як втручанням у приватне життя і дратує обмеженням свободи.

Конкуренція по-лібертаріанськи

Повз дебати пройшла така анонсована чеснота лібертаріанців як чесна конкуренція, невід’ємна складова ринку. Як виглядає конкуренція у прихильників нульової держави найкраще було продемонстровано саме в Україні протягом 2020 року. Всі прихильники свободи, ринку, добровільної взаємодії та «чесної» змагальності легко об’єдналися в монополію і пролобіювали карантинні заборони для середнього і малого бізнесу, залишивши право на діяльність для «Епіцентру», «Сільпо», «АТБ» і так далі. Для того, аби застовпити за собою абсолютну монополію на «чесну» конкуренцію власники продуктових супермаркетів навесні зовсім не скуповували за безцінь ранні овочі у херсонських індивідуальних виробників, вони примусили їх все викинути на сміттєзвалища, закупивши огірки, редьку, капусту в Єгипті та Туреччині. Зрозуміло, що все це було зроблено для того, аби на віддалену перспективу дрібні виробники не заважали їм «чесно» конкурувати. Можливо члени елітного «CEO Club Ukraine» є якраз постраждалою стороною цієї картельної змови, але їх об’єднаного голосу з засудженням недобросовісної конкуренції ми якось не почули.

Тому конкуренція має бути наступною темою для обговорення в контексті свободи звільненої від моральних зобов’язань та етичних норм. В класичному лібералізмі чесна конкуренція походила з протестантської етики, яка вимагала не претендувати на те, що тобі не належить, навіть тоді, коли тобі його дають даром. В Україні конкуренції вимагають лише у тому випадку, коли впевнені у своїй перемозі, називаючи себе при цьому лібертаріанцями.

Тому лібералом колись вважалася людина, яка добровільно перебуває в полі постійної змагальності і щодня доводить своє право займати ту чи іншу позицію як у ринку, так і поза ним. Якщо людина не готова добровільно конкурувати і програвати, то конкуренція явно не її чеснота.

На звершення

Під час дебатів учасникам з одного боку не вдалося захистити свободу, з цим, звичайно, не справився Володимир Федорін, а з іншого боку Андрій Баумейстр поставив під сумнів роль свободи у розвитку Заходу. В дискусії, загалом, було кілька зручних точок, з яких можна було атакувати Андрія. Це Китай, США та Росія. Відверто, Володимиру не вистачило і підготовки, і чіпкості Сергія Дацюка. В наступних розмовах (якщо такі, звичайно, відбудуться) з іншими опонентами (якщо такі, звичайно, знайдуться) слабкі позиції доктора філософських наук будуть атаковані.

Андрій Баумейстр, фактично, ставить під сумнів тренд емансипації та роль свободи у становленні Заходу. В його розумінні важливу або навіть визначальну роль в розвитку Західної цивілізації відіграла не свобода, а рабство (це якщо трохи зманіпулювати для гостроти). Це дуже слабка позиція. Ще слабша позиція – переконаність у випадковому збігу обставин, узурпації тощо.

Дуже багато країн у різні часи використовували рабів. Останній свіжий приклад СРСР, який також побудований на використанні рабської праці, і це при тому, що лібералізму в системі охорони здоров’я Семашка було куди більше, ніж в сучасній українській медичній системі. Але збудувати цивілізацію вдалося лише країнам Заходу. Раби це ресурс. Якби це цинічно не звучало, такий самий ресурс як нафта, вугілля, залізна руда. Але не всім ресурсним країнам вдалося досягнути результатів з побудови цивілізації. Те що емансипація дійшла до звільнення від моралі, а свобода перестала бути її складовою аж ніяк не применшує ролі свободи у становленні Заходу. Просто треба розуміти про яку свободу йдеться. А йдеться про свободу як внутрішню потребу, яка не має ніякого відношення до матеріального благополуччя і комфорту в різних його вимірах.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, на страницу Хвилі в Instagramл